<span>Добу від середини XII до середини XIII ст. в історії Київської Русі дослідники називають добою роздробленості. Йдеться не про суцільну смугу міжкнязівських усобиць: хоч їх і справді не бракувало, проте траплялися вони і в попередні часи. Та якщо раніше Руська держава, переживши чвари й розбрат, лишалася централізованою монархією, то від середини XII ст. нею почало керувати об'єднання найсильніших князів — правителів удільних князівств. Узаконена Любецьким з'їздом отчинна система розвинулась настільки, що удільні князі дедалі більше почувалися у своїх володіннях незалежними господарями. Власне, у зміцненні самостійності удільних князівств і полягає сутність роздробленості.Сучасні історики роздробленість витлумачують не як розпад держави, як зміну її устрою та форми правління. Устрій Київської Русі часів роздробленості можна порівняти з сучасними федераціями — державами, що складаються з кількох державних утворень, за якими зберігається певна самостійність. Форму правління, властиву Київській Русі часів роздробленості, називають колективним сюзеренітетом: замість одного великого князя владу здійснює об'єднання найважливіших князів.<span>Причини роздробленості Київської Русі. Історики по-різному пояснюють причини роздробленості Київської Русі. Називають з-поміж них і великі розміри території держави та їх різний етнічний склад, і князівські усобиці, відсутність сталого порядку столонаслідування, напади степових кочовиків і занепад торговельного шляху «з варяг у греки».</span>Головною ж причиною більшість дослідників вважає розвиток феодального землеволодіння, зміцнення його вотчинної форми. Удільні князі не були зацікавлені у сильній владі великого київського князя. Більше того, вони прагнули для себе таких само повноважень. Недарма в XII ст. титул «великий князь» поряд з київським мали чернігівський, володимирівський та деякі інші князі. Володарі удільних князівств провадили власну внутрішню політику, на свій розсуд вирішували питання війни та миру, укладали угоди з сусідами. Таких удільних князівств на середину XII ст. було близько 15, з яких 5 сформувалися на українських теренах: Київське, Чернігівське, Переяславське, Волинське й Галицьке.Порівняння меж удільних земель із територіями племінних об'єднань східнослов'янських племен, що складалися впродовж доби розселення (V—VII ст.), наштовхнуло вчених на думку, що у роздробленості Київської Русі багато важив різний етнічний склад її територій. Пригальмовані на якийсь час сильною централізованою владою процеси визрівання трьох східнослов'янських народів — українців, білорусів і росіян — пожвавилися, тілько-но та влада ослабла і коли склалися сприятливі умови в господарському житті. На слушність цієї думки вказує той факт, що одними з перших перестали коритися Києву Полоцьке князівство (Білорусь), Новгород та Володимиро-Суздальська земля (на російських теренах).Та, попри незворотність розпаду і зростаючу самостійність земель-князівств, Київська Русь до середини XIII ст. була єдиною державою — з єдиною територією, спільними законами і єдиною церквою. Київ лишався, хоча дедалі більшою мірою формально, стольним містом, і за право покняжити в ньому змагалися руські князі з різних князівств. Як і за часів Мономаха, князі (коли частіше, коли рідше) збиралися на з'їзди, де й намагалися розв'язати суперечливі проблеми — головним чином, пов'язані з організацією спільних походів проти половців.</span>
Жизнь крестьян в 16 веке не была завидной. Дело в том, что в 16 веке происходило активное закрепощение крестьян, соответственно, их жизнь становилась тяжелее.
Феодалы (еще не помещики) увеличивали налоги (точнее барщину и оброк), которые должны были платить крестьяне. Это делалось с 2 целями: 1) укрепить власть над крестьянами 2) увеличить собственный доход.
Закрепощение также прослеживается в другом. Если раньше у крестьян была возможность уходить от господ, то согласно Судебнику у них был только Юрьев день (а точнее, одна неделя). И крестьянин не мог просто уйти от феодала, ему требовался специальный «отказ» феодала, все его долги должны быть закрыты, а пожилое уплачено.
Затем в России выросла барская запашка, которая требовала использования большего количества людей. Поэтому феодалов и крестьян у них появилось больше. И появился вопрос о запрете Юрьева дня вовсе, что означало бы окончательное закрепощение.
Жизнь крестьян зависела также от типа, к которому человек относится. Он мог быть частновладельческим крестьянином, который работал бы на бояр и дворян, или черносошным крестьянином, который трудился бы на государство, или на монастырских крестьян.
К концу века положение крестьян и вовсе ухудшилось. Налоги были такими большими, что они попали «в долговое рабство», не могли выполнять тяжелую работу (особенно в монастырях) и оброки.
ВотРазвитие России в XVII веке существенно отличается от развития европейских стран. Когда для Европы век стал эпохой глобальных перемен, в России в это время лишь началась подготовка к значимым реформам. Первым шагом на пути к переменам стала Английская буржуазная революция 1640 года, именно это событие стало точкой отсчета нового времени. Революция XVII века в Англии ознаменовала конец феодальным отношениям и положила начало развитию новой, капиталистической, формации. Ушли в прошлое замкнутое натуральное хозяйство, зависимость крестьянства от феодала, узкое ручное производство. Главным фактором развития экономики стали мануфактуры – предвестники фабричного производства. Мануфактурное производство дало толчок развитию промышленности, а с ней и дальнейшему развитию остальных областей – от культуры до политики. На Руси XVII век стал временем совершенствования и закрепления феодализма с его специфическими особенности, свойственными лишь России. В это время окончательно оформилось крепостное право, тем самым завершился процесс прикрепления крестьянства к земле. Крепостное право привело к господству натурального хозяйства и вытекающего из этого ослабления торгово-экономических связей и вынужденного усиления роли государства. Вместе с тем XVII век подготовил почву для дальнейших преобразований и реформ, которые превратили Россию в империю.
<span>Источник: http://histerl.ru/lectures/17_vek/rossia_evropa.htm</span>
<span>Египтяне поклонялись
Египетским богам и богиням. Верховным был бог Ра (бог солнца)</span>