Звичайно, моя улюблена пора року - це літо. Літо для мене - це пора дач. У нас немає села, тому по вихідним ми з родителями відпочиваємо на дачі. Так щосуботи й неділю доводиться проводити за збиранням своєї ділянки, допомагаючи батькам. Це буває нудно, але зате потім приємно дивитися на те, що ти зробив своїми руками. Наприклад, цим летом я зробив і допоміг вставити в землю дуги для нашої теплиці. У ній ростуть зелені помідори, яких нам вистачить ще на всю зимуИ, звичайно, літо - це час для прогулянок по лісі. Зимовий ліс теж гарний, але ходити по ньому складно - сугоби. Та й швидко він набридає взимку. Улітку - зовсім інша справа. Якщо виїхати з міста і їхати півгодини на машині, то можна потрапити в місце, де живуть теперішні дикі звірі (і, ще, грибники). Я не дуже люблю гриби, тому в основному бігаю по лісі, намагаючись розшукати чергова тварина. Найчастіше зустрічаються білки - вони дуже допитливі. Звичайно вони сидять (або «коштують», як зрозуміти, коли в них чотири лабети?) головою долілиць на стовбурі дерева, дивлячись на мене двома своїми чорними випнутими очами й злегка відкривши рот, з якого визирають зубки. У цей момент вони виглядають дуже забавно. Я дуже хочу словить одну з білок і оселити її в нас будинку - упевнений, батьки дозволять. Але по деревах я лажу повільніше, ніж вони, а між деревами вони рухаються дуже шустро - я не встигаю встежити за ними навіть поглядом. Видимо, знають, що отут вони можуть бути піймані<span>Зате влітку можна легко словить їжачка. Особливо якщо залишитися з ночівлею в лісі. Він ходить і пихкає, його чутно. Мама боїться таких звуків звідкись через межі намету, а я не боюся. Потрібно просто взяти рушник, накинути на їжачка, і потім його можна брати в руки. Їжачок - це, напевно, самий забавний звір на планеті. Коли він сворачивается в клубок, починає на тебе фуркать і ображатися - так і хочеться його погладити. Але якщо погладиш - тоді рани гояться дуже довго. А ще погано те, що їжачка не можна взяти до себе додому - я намагався. Вони дуже недобре пахнуть, виявляється, ці їжаки. Та й дресируванню зовсім не піддаються, і навіть на ім'я своє не відгукуються, як ти їх не вчи. Але, у кожному разі, і їжаки, і білки, і море, і ріка, і наша дача - це все літо. І за це я його люблю.</span>
-Привіт,Андрію!
-Привіт,Соломіє.
- Я знаю, що ви з класом їздили на екскурсію. Куди саме?
- Так,їздили. В чудове старовинне місто - Львів.
- Ти що справді? Оце так співпадіння.Ми також їздили до Львова.
-О,чудово. Ну і як? Що найбільше сподобалось тобі?
- Взагалі сподобалось все. Це чудове місто. Але найбільше мені сподобалось на Личаківському кладовищі. Там дуже красиво. Ми покладали квіти видатному поетові І. Франку.А тобі що сподобалось?
- Найбільше шоколадна фабрика на якій ми побували. Ти дуже багато всяких солодощів. Ми мали змогу поласувати безкоштовним шоколадом. Він дуже смачний.
- Ооо, шоколадна фабрика це щось. Ми також були дуже раді, що побували там.
- Ще ми гуляли саме по місто. Це дуже грасиве місто. Багато архітектурних споруд та пам"ятоок.
- Так,звісно. Хотілося б ще поїхати в це прекрасне місто.
- Із задоволенням. Можливо ще поїдемо.
-Ну що ж бувай. До зустрічі.
- До зустрічі.
-Синку, здрастуй. Ти не міг би мені допомогти?
- Залюбки, бабусю. Кажіть, в чому справа.
- Ти не міг би перевести мене через дорогу? Бо я ледве ходжу, а тут машини шугають. Водії не чекають, доки я перейду дорогу зовсім, зриваються з місця. А я боюся просто перед ними впасти.
- Добре, бабусю, я вам допомогу
- Як же я вдячна тобі, синку!
- Та нема за що! Всякий на моєму місці мав би це зробити. А водіям – ганьба!
Затулити рота - тягнути за язик, намотати на вус - викинути з голови, пальцем не ворухнути - аж зі шкури пнутися, умиватися сльозами - продавати зуби, знятися з місця - кинути якір.
Петрусеві неможливо затулити рота, він розповідав би зранку до вечора. Його друг Василь зовсім інший, його доводиться тягнути за язик, щоб він щось би розповів.