<span><span>називний
цуценя́
</span><span> родовий
цуценя́ти
</span><span>давальний
цуценя́ті
</span><span>знахідний
цуценя́</span>
<span>орудний
цуценя́м
</span><span>місцевий
на/у цуценя́ті
</span> <span>кличний
цуценя́</span></span>
1.Мужній голос музикою лине, як плюскіт хвиль і сяйво те зірок.
2.Одяглись тепло, бо надворі холодно.
3.Я взяла лопату, щоб проглянути землю.
4.Йди туди, куди серце кличе.
5.Цвіте липа так, що аж місто палає.
Ответ:
можешь фото задания прислать сюда?
У Києві на площі перед Софійським собором – гірка із сірих гранітних брил, на якій напис: «Богдан Хмельницький. 1888». На вершині гірки – бронзовий кінь, раптово зупинений вершником у момент стрімкого руху. Навіть у житті не часто помітиш таку мить. – здибленого розпашілого скакуна. А тут усе в бронзі до найменших деталей. І так правдиво, що ніби чуєш іржання коня, удар копит об камінь, окрик вершника. Ця скульптура,
Здається, завжди стояла на площі, де 23 грудня 1648 року кияни зустрічали Богдана й очолюване ним козацьке військо після перемоги під Пилявцями. Однак народжувався монумент у муках і непорозуміннях.
Автор шедевра — видатний скульптор XIX століття, білорус за походженням, Михайло Микешин. На запрошення вчених — ініціаторів спорудження монумента, він прибув з Петербурга й почав працювати над проектом, враховуючи побажання знавців української старовини. Історик Володимир Антонович знайомив Мике-шина з різними портретами Богдана Хмельницького, зразками військового одягу, зброї того часу. Кінь мав бути саме такий, на якому їздив Хмельницький: витривалий, маневрений, безвідмовний у битві і відданий своєму господареві. За розпорядженням козачого генерала коней приводили для моделювання в майстерню скульптора.
Проект був схвалений Київським ініціативним комітетом, але уряд відмовився не тільки покрити заплановані витрати, а й виділити з державної казни бронзу на монумент.
Та ніщо не могло зупинити Микешина й ініціаторів цієї патріотичної справи. Спорудження пам’ятника Богданові Хмельницькому стало всенародною справою. У січні 1870 року розпочали добровільний збір коштів. Жертвували найбідніші — селяни, ремісники, солдати, робітники, службовці. Але зібраних коштів було замало.
Задля зменшення витрат скульптор відмовився від супровідних композицій на постаменті. Бронзу одержали з переробленого металобрухту, який діставали з великими труднощами. Та влада постійно ставила перепони: Микешина виселили з будинку, за доносами наклали арешт на майно. Але і в таких складних умовах митець продовжував самовіддано працювати.
Через три роки скульптуру нарешті відлили. Це був довершений мистецький твір. Допомогли скульптору в таких скрутних умовах не лише його талант, а й наполегливість та сила волі. Він черпав натхнення не з нагород і титулів, а з власного переконання в необхідності розпочатої справи.
Встановлення пам’ятника розтягнулося на вісім років. Були проблеми з його перевезенням з Петербурга до Києва, збереженням, пошуком місця встановлення. І все ж настав довгоочікуваний день. На Софійській площі віднині височів пам’ятник Богданові Хмельницькому. Не запросили на відкриття тільки його творця Михайла Микешина: так чиновники поквиталися зі славетним митцем.
Життя людини досить складне і непередбачуване. Кожен з нас – особистість, яка має власні погляди на життя та принципи. Всі люди наділені певним талантом, головне – знайти і розвинути його. Це головне завдання і для батьків дитини, і для не самої. Адже часто потім дитина не може знайти своє місце в житті, бо не змогла розкрити власні здібності.
Та віднайти свій талант – це лише перша сходинка до щасливого майбутнього і самореалізації. Необхідно берегти його та розвивати, щоб не втратити протягом життя, а, навпаки, вдосконалити. Для цього потрібно багато працювати, в тому числі, і над собою.
<span>Людей, які мають певний талант, які мислять креативно та вміють втілювати свої думки у життя, ми називаємо творчими особистостями. У нашому житті не так уже й багато таких людей. Це вони становляться відомими митцями культури, багато хто м заздрить. Та чи легко бути творчою особистістю?</span>