Ми народжуємося для того, щоб творити добро, вчитись любити усе, що нас оточує: людей, тварин і птахів. Я згідна із прислів'ям, що пташка красна пірям, а людина - словом. Птахи цінуються тим, що мають гарне оперіння, вміють майстерно будувати свої гнізда та прекрасно співати. А люди - творці добра!
Багато поетів закликали нас творити хороші справи. Є чудові слова І.Франка: "Людина до тих пір має цінність, доки може допомагати іншим". Дійсно, добрі справи говорять самі за себе. Їх потрібно вміти робити, адже доброта живе у серці кожної людини.
Кожна людина повинна залишити по собі добрий слід. Це може бути збудований будинок, посаджене дерево. Добре діло буде згадкою про людяність, доброту та щедрість людини.
Навесні завжди співають пташки, розквітають дерева і гріє сонечко.
Найбільше я люблю влітку купатися на річці та загаряти.
А коли настає весна, то також не сумно, адже кольорове листя добавляє трошки радості.
Взимку я люблю кидатися сніжками.
Лебедю, лебедю! Ти повертаеш додому на тихiй водi, на зорi Вкраины ясни.
<span>
Ця подія трапилась недавно з моєю подругою Наталею. Вона — семикласниця. Дівчина напрочуд симпатична. Середнього зросту, тендітна, з рухами, як у балерини, — вона зачаровувала всіх і мала багато подруг. Особливо милувались всі її обличчям. Таке лице можна побачити хіба що на рекламах. Великі, виразні, темно-карі очі, обрамлені густими довгими віями, здавались бездонними. Маленький кирпатий носик підкреслював її задиркуватий і нетерплячий характер.
Так ось. Наталя страшенно любила справляти свій день народження і чекала його з нетерпінням.
Прийшовши зі школи, вона була здивована, що мама ще не починала пекти торт. Натомість вона пакувала валізу.
— На жаль, Наталю, я не зможу тобі допомогти у приготуванні святкового стола, бо їду у відрядження. Проте ти можеш сама спекти торта або купи в магазині шмат пирога.
Наталя від безпорадності заплакала. Ображено закопилила губи і навіть не хотіла поцілувати маму на прощання.
Вона байдуже дивилась на книгу кулінарних рецептів. Та раптом підскочила від думки, що подруги завтра все ж прийдуть. Що ж вона їм скаже? Що мами не було поруч? Ні. Вона мусить щось сама придумати.
Наталя гортала книгу, шукаючи такий рецепт торта, який був би простим і водночас смачним.
Зав'язала коси, одягла фартух і впевнено взялася до роботи. У каструлю подробила крекер, всипала склянку маку, ізюму. Окремо витерла пачку масла зі згущеним молоком. Вимішала все в каструлі і висипала у тортівницю. Поки торт застигав у холодильнику, розробила в банці желе і залила його.
Мама приїхала, коли подруги смакували тортом.
— Чи дозволите мені поласувати? — спитала мама.
Взявши шматок, вона зойкнула від задоволення.
— Я й не думала, що ти в мене така майстриня. Коли ж ти так навчилась готувати? Я й не зауважила, що ти в мене вже доросла!
Мама притулила Наталю до себе і поцілувала.
Дівчата були здивовані, що торт пекла не мама, бо Наталя про це ні словом не обмовилась. Дівчина збентежилась від щирих похвал подруг і мами.
Добре, що вона не панікувала. Пекти торт — не так і важко, головне — бажання.</span>
