вчительський. Наприклад: вчительский стіл
Історію виникнення гопака пов"язують з бойовими тренуваннями козаків Запорожської Сечі в 16-18 ст. Я захоплююсь цим танцем, він вражає професіоналізмом. Мені пощастило, що я займаюсь народними танцями! Кожен знає цей вражаючий танець емоційний, швидкий темп. Хто не знає танець гопак чи будь-який інший український танець, той не українець!
Серце-в українській мові цей іменник пишеться без букви "д" в середині слова.
Тільки в родовому відмінку множини може з'явитися буква "д"-сердець.
Перед "Я,Ю,Є,Ї" треба вживати апостроф.
- Привіт, Оксанко! А ти дивилась культурно-мистецьку передачу під назвою «Світлиця» вчора?
- Привіт, Надійко! Так, дивилась. У цьому випуску торкались теми визначних пам’яток України.
- Я також дивилась цю передачу.
- Що тобі у ній сподобалось?
- Мені сподобалось, що автори наголосили на тому, що зараз люди не особливо цінують культуру і не мають бажання охороняти наші культурні надбання.
- Звичайно, це дуже велика проблема на сьогодні. Адже наш народ багатий фортецями, садибами, палацами та монастирями.
- І це ти лише назвали архітектурні пам’ятки. А скільки перлин ми маємо в історії, монументальному мистецтві, археології!
- Я вважаю, що люди мають цінувати свою культурну спадщину та ретельно зберігати її належним чином.
- А як думаєш, цим повинні займатися науковці?
- Звичайно, у збереженні культурних пам’яток велику роль відіграє наука.
- А я вважаю, що і прості люди можуть не лише розуміти важливість пам’яток національного значення та допомагати у їх збереженні.
- Як саме прості люди можуть цьому сприяти?
- Передусім сформувати шанобливе ставлення у своїй свідомості до об’єктів національного значення.
- Так, я згодна з тобою. На жаль, більшість сьогодні не усвідомлює велику необхідність збереження пам’яток культури для нинішнього і прийдешнього поколінь.
- У цьому наша основна проблема та саме на цьому наголошувалось у передачі «Світлиця». Ти не знаєш, коли вийде наступний випуск?
- Завтра о шостій вечора. Дякую за приємну бесіду. До зустрічі!
- Дякую, бувай!
З самого початку свого життя кожна людина кріпко-накріпко зв'язана зі своєю рідною землею. Це та земля, по якій дитина робить свої перші кроки. Та земля, яка годує її хлібом, що виріс на її нивах. По цій землі дитину вперше ведуть за руку батько та мати. Рідна земля - це та, яку бачиш першою в житті та запам'ятовуєш аж до обрію - вулицю, ліс, поле, річку, рідні дитсадок та школу. Багато місцин побачить ще в житті людина. Але цю, найпершу та найголовнішу, вона не забуде ніколи. Закриєш очи - і ось воно, постає перед поглядом, неначе наяву.Здавна воїни йшли на битву, заховавши за пазухою мішечок з рідною землею, приклавши його до
серця. Щоб, якщо проллється кров на чужині, то нехай оросить рідну землю. Якщо вже не доведеться лягти в землю до своїх предків, то нехай її насиплють на могилі друзі. А ті, хто від'їжджав надовго або назавжди на чужину, теж везли з собою жменьку рідної землі.<span>Навіщо вся ця сентиментальність, спитає хтось. Адже земля скрізь однакова. Ну, десь вона піщана, десь з глиною, а десь чорнозем. От і уся різниця. Але ж ця жменя рідної землі для людини - дуже важливий символ. Це уособлення любові до близьких людей, до своїх кревних родичів, до Батьківщини. Тобто символ найтеплішого та найріднішого для кожного
.</span>