1. На прохання вчительки я написав свою біографію. 2. Вибачте мене за запізнення. 3. Незважаючи на несприятливі погодні умови, експедиція продовжувала рухатись вверх по ріці. 4. Висловлюючи своє ставлення до подій у країні на протязі року, він наголосив на тому, що вже давно настав час вжити заходів у налагодженні усіх галузей виробництва.
<span>Для мами: допом</span>іг у
приготуванні обіду; для тата: допоміг полагодити
стіл; для брата: допоміг скласти портфель у школу; для
сестрички: допоміг із виконанням домашньго
завдання; <span> для берізки: побіли</span>в
кору; для кринички: витягнув гілля;
для квітів у полі: полив; для друзів у школі: допоміг з підготовкою
до виступу; <span> для
пташки у гаю: приніс попоїсти</span>; для калини в розмаю: спушив ґрунт;
для щастя людини: звеселив та підбадьорив; для України: любив її
та шанував.
Друзі завжди допомагають один одному, якщо це справжні друзі. У мене є така подруга, її звуть Ганна. Коли я не розумію якусь тему з математики, Ганна мені пояснює, і все стає зрозумілим і легким. А я їй допомагаю з англійською мовою. Тому у нас майже завжди гарні оцінки. Коли Ганна пропустила тиждень у школі через ангіну, я її відвідувала, підбадьорювала та допомагала з уроками. І я впевнена, що, якщо захворію я, Ганна зробить для мене те ж саме.
Ігор був добрим, розумним і доброзичливим хлопцем. Тому те, що він побачив у сусідському дворі, коли приїхав з міста до тітки Олі, дуже схвилювало й обурило його: "Рудий хлопець такого ж віку, як і він сам, стьобав лозиною рябе цуценя, тягаючи його по саду за шнурок". Хлопчикові шкода стало цуценяти, і він обміняв його на свої іграшки. Тимко, колишній власник цуценяти, уважав Ігоря дурнем, але після розмови з ним зрозумів, що той хоча й був міським жителем, добре розумів природу та знався на різних прикметах. Цуценя Ігор полюбив одразу всім серцем: нагодував його молоком, зробив для нього хатку, трави намостив, щоб м'яко було спати песикові, А кличку дав йому Вірний, адже "він не раз чув від батька, що собака – вірний друг людини".Через два тижні собача не можна було впізнати: "Шерсть на ньому блищала, лапи вирівнялися, стали пружні та рівні". Тепер вони, як справжні друзі, разом гралися в м'яча, плавали, ходили до лісу й навіть у крамницю. Песик був дуже розумний і слухняний, любив свого хазяїна, та й Ігор прикипів до нього всім серцем. Дуже хлопець переживав, коли його друг захворів, був журний і тихий. Бачачи таку любов свого сина до песика, мати попередила Ігоря: "Невже ти думаєш, що я візьму твоє цуценя в місто? Краще відвикай од нього або віддай комусь".Сподобався Вірний і батькові Ігоря, бо песик був дуже розумний, кмітливий і сміливий. А Тимко заздрив хлопцеві, спостерігаючи через паркан за Вірним і не розуміючи, чому його Тарзан "завжди опускав хвоста, не вмів плавати й ніяк не міг зіп'ятись на задні лапи". І як він міг проґавити такого гарного собаку? А секрет був зовсім простий: треба було любити своє цуценя, що й робив Ігор, а Вірний відповідав йому взаємністю. Тимка ж песик не любив і на його вмовляння не піддавався.<span>Але ось настав час від'їзду Ігоря до міста: дуже важко йому було прощатися із собакою, серце стукотіло, а в душі пекло вогнем. Як залишити друга? Та батьки не хотіли брати песика в місто. Але коли машина вже поїхала, Вірний вихором полетів з тітчиного двору: "Він щодуху мчав вулицею, нюхаючи землю, де ще залишилися сліди машини". А Ігор сидів у машині та гірко плакав, батьки були занепокоєні. Аж раптом хлопчик побачив Вірного, який летів шляхом: "...Він мчав уперед, до машини, яка зупинилася посеред дороги, до машини, яку він так довго доганяв і яка везла найкращу у світі людину – Ігоря!"</span>
