Объяснение:
Усі ми: квіти, трави, дерева, люди — діти великої, могутньої Природи. Дихаємо одним повітрям, гріємося під одним сонцем, пускаємо коріння в одну землю. І все життя тягнемось до висот небесних — гілками-руками, думами-мріями, душами-квітами. Приходимо ненадовго в цей світ, прокладаємо в ньому свою стежку і назавжди відходимо в інший, неземний. Який же сенс у цьому вічному круговороті життя? Чи не в тому, щоб, пройшовши складний шлях пізнання, стати на вищий щабель духовності, відчути свою єдність з усіма формами космічного буття, свою спорідненість з билинкою, пташкою, сонячним променем, краплинкою вранішньої роси? І тоді світ теж стане мудрішим, покращає, бо все в ньому взаємопов'язано і взаємозумовлено. Чи зуміє людина своїм життям органічно влитися в цю світову гармонію, чи порушить її, не знайшовши свого місця в ній? Філософські роздуми над цією та іншими загальнолюдськими
ПЕНЬКИ ПЕРЕВИРНЕ СЛОВО ПЕНЬОК
<em>Про те що надо, прагнути не дивлячись на небезпеку</em><em></em>
Мовний, мовлення, мовчати
Ім'я, імені, іменний, іменник
Вік, вікувати, вічний, довіку
Дощовий день це- похмурий час. все навколо стає ніби зі свинцю сіре та сердите. суворий дощ поливає і напуває квіти та трави. скрізь смальцевий колір. але потім вийде яскраве сонце.
