Кожен народ має свої книги, що беруть витоки з далекого
та стародавнього фольклору. Національні літератури відображають специфіку життя
– образ думки людей різних країн, їх культуру, побут і традиції. Мистецтво
слова кожного народу оригінальне і своєрідне.
Але є проблеми, які хвилюють всіх людей у всі часи,
незалежно від їх національності, умов життя, соціального стану. Кожне покоління
знову і знову ставить перед собою глибокі філософські питання: що є життя і
смерть, що є любов, як влаштований світ і людина, в чому сенс життя, які
цінності стоять вище всього, що є Бог... Ці питання відображаються, в тому
числі і в літературі, і носять назву «вічних мотивів».
Одним із загальновизнаних геніїв світової літератури, що
розкрили глибини людської душі, є англієць У. Шекспір, який жив у 16
столітті. Його п'єси – глибоко філософські твори, що зачіпають важливі питання
буття. Так, трагедія Шекспіра «Гамлет» малює вічний конфлікт, протиборство
людини і навколишнього світу.
Герою трагедії, молодому принцу Гамлету, відкривається
страшне: він дізнається, що його батька в боротьбі за престол отруїв рідний
брат. У цьому злочині брала участь і мати Гамлета – королева Гертруда.
Юний герой знаходиться в жаху і повній розгубленості. Він
розчаровується у всьому світі і всіх людях – чого можна очікувати від них ,
якщо найближчі виявилися підступними і цинічними зрадниками?
Таким чином, Гамлет виявляється один на один з
несправедливим світом, а, вірніше, зі своїми ілюзіями щодо цього світу. Він
починає сумніватися в цінності і доцільності життя взагалі – якщо зло таке
сильне і непереборне, чи є сенс жити?
Але поступово Гамлет розуміє і приймає свою місію – «вправити»
суглоби «часу», що вивихнулися. Він вступає в боротьбу зі Злом, бажаючи
відновити справедливість, «хід часу» і співвідношення Світла і Темряви. У
результаті цього протиборства герой вирішує для себе багато питань, основним з
яких є питання про сутність смерті. У підсумку він приходить до усвідомлення,
що смерть перетворює людину в ніщо, а життя – це вічне протиріччя між
реальністю та ідеалами.
<span>Таким чином, вічні мотиви у світовій літературі
допомагають висвітлювати важливі сторони людського буття, вони пов'язані з
глибокими філософськими проблемами. Людині завжди важливо було зрозуміти, хто вона,
де знаходиться і куди йде. Світова класика відповідає на ці питання, допомагає
читачеві знайти своє місце в житті, зрозуміти і засвоїти неминущі цінності,
розставити свої пріоритети.</span>
1.Изобретатель. (он очень сооброзительный, придумал способ. Выйти из корзины).
2.он бегал, беспокоился и неперерывно свистел ., все утята спали под матерью, а он взбирался вверх к маме на спину. (Как мышь по спине и кувыркается ) .
3. Возбужденный, решительный, сооброзительный, любознательный, решительный, ловкий, смекалистый, догадливый .
<span>4. Он относится к нему ласково, считает его чудом природы :)</span>
Примечательна одна подробность. Фонвизин ни словом не обмолвился о том, был ли главный положительный герой его комедии помещиком. В уста Стародума вложена автором знаменательная фраза: “угнетать рабством себе подобных беззаконно”. Правда, как показывает общая идейная направленность "Недоросля", понятие “рабство” в сознании Фонвизина не покрывало собою понятия крепостного права... /.../ И тем не менее чрезвычайно характерно, что, заботясь о благосостоянии своей племянницы, Стародум не связывает его с владением крепостными душами. <span>через стародума фонфизин высказывает свои мысли,свое отношеие к произошедшему.
</span><span>Стародума можно рассматривать, как образ собирательный, воплощавший в себе не только черты самого Фонвизина, но и тех современников его, для которых приверженность к петровской “старине” была своеобразной формой неприятия екатерининской “новизны”. Уже последующему поколению было ясно, что созданный Фонвизиным образ уходит своими корнями в русскую историческую действительность. Прототипы ему отыскивались и среди сподвижников Петра I, и среди ближайшего окружения Фонвизина. /.../ </span>
Ну, попробую.
Это начало романа-эпопеи Л.Н Толстого. В своем салоне она принимала гостя. Князя Василия Курагина. Они разговаривали про надвигающуюся войну 1805 года и том,что нашими союзниками будет Австрия на ,что Анна Павловна дала категоричный ответ: "Австрия никогда не хотела и не хочет войны.Она предаст нас". Князь Василий имеет трех детей : Элен, Анатоль,Ипполит. " Мои дети-крест моего существования". Уже можно понять, что он отзывается о них довольно не лестно. Ипполита он называет "покойный дурак"( в значении "спокойный"),а Анатоля "беспокойный дурак".
Анна Павловна предлагает "пристроить" (т.е. женить) Анатоля на Мари Болконской. Как оказалось, Князь Василий преследует свои корыстные интересы и готов женить Анатоля на Мари. Ему важна только известность фамилии и богатство князя Болконского.
Конец первой главы.
Согласно древнему мифу,однажды богиню раздора Эриду не пригласили на пир.Затаив обиду,Эрида решила отомстить богам.Она взяза ЗОЛОТОЕ ЯБЛОКО,на котором было написано "ПРЕКРАСНЕЙШЕЙ" ,и незаметно бросила ему между богинями Герой,Афродитой и Афиной.Богини заспорили, кому из них оно должно принадлежать.Каждая считала себя прекраснейшей.Сын троянского царя Парис,которого пригласили быть судьёй, отдал яблоко Афродите ,иона в благодарность помогла ему похитить жену спартанского царя Елену.Из-за этого вспыхнула Троянская война.
Выражение ЯЛОКО РАЗДОРА превратилось во фразеологизм ,обозначающий причину ссоры,вражды
