Н. триста вісімдесят дев'ять
р. трьохсот вісімдесяти дев'яти
д. трьомстам вісімдесятьом дев'ятьом
з.=н.
о. трьомастами вісімдесятьома дев'ятьома
м. на трьохстах вісімдесятьох дев'ятьох
<span>1. Доброта (підмет) - це найбільше (означення) досягнення (присудок) людини (означення).
</span><span>2.Жити (підмет) - це не значить тільки брати (присудок), а й давати (присудок).
</span><span>3.Вік (підмет) прожити (підмет) - не поле (присудок) перейти (присудок). Це речення можна розглядати як фразеологічний вислів, і тому визначати в ньому лише головні члени речення. А можна і як безсполучникове складне речення (два односкладних безособових інфінітивних речення, поєднані відношенням наслідку без сполучників), і тоді визначити члени речення так: </span><span>Вік (додаток) прожити (присудок) - не поле (додаток) перейти (присудок).
</span>*Усі слова, які членами речення не визначено, ними не є, бо службові.
Вечірній багряний закат, та його посланець, прохолодний вітерець, приніс до нашого дому морський спів волн, чайок, та якісь загадкові співи заморських країн, які ми николи не бачили і про які ми ніколи не чули.
<span>Історія ця сталася особисто зі мною, і за її достовірність ручаюся. Їхав я одного разу в автобусі і став мимовільним слухачем розмови за моєю спиною. Судячи з усього, зустрілися колишні колеги (молоді люди 30 років), коли разом працювали в одному з численних НДІ. Між ними відбулася така розмова: - Ну як ти, все ще там? - Так, все в тому ж відділі. - А хто ще залишився? - Електронник Сергій, прочнист Павло Васильович. Пам'ятаєш їх? - Ну так, так, звичайно. Ну, а в тебе що нового? - А пам'ятаєш Оленку, таку худеньку, з палітурної? - А таку кривоногую і худу як смерть... Пам'ятаю, пам'ятаю. - Так, так я на ній одружився... Незручне, напружене мовчання друзів і важко стримуваний сміх мимовільних слухачів діалогу.</span>
[с в' і т' а з']...[т р о л е й б у с]...[о ж е л е д']