Нора Хельмер — центральний персонаж п’єси «Ляльковий дім», дружина адвоката Хельмера, має, здається, все необхідне для щастя: коханого чоловіка, дітей, будинок. Щасливо проживши з чоловіком чималу кількість років, вона раптом приймає несподіване рішення піти з дому. Ніхто з домашніх не здогадується, чим викликане таке рішення. Вдобавок ніхто не знає, що за зовнішньою веселістю і пустотливістю Нори, цієї «білочки», «співунки-пташечки», ховаються величезне напруження сил і здатність на безоглядну самопожертву. Як виявилося, життя Нори не було таким вже й безхмарним і щасливим. Їй довелося протягом ряду років приховувати свій непорядний вчинок: одного разу Нора, щоб добути грошей для лікування небезпечно хворого чоловіка, підробила на векселі підпис батька. Нора перенесла страшні душевні муки в очікуванні тієї фатальної хвилини, коли її таємниця буде викрита. І ось настає момент зізнання, момент випробування двох перед обличчям лиха. Але вбивчий егоїзм чоловіка проявляється у всій своїй повноті. Хельмер не витримує випробування. Короткого часу небезпеки вистачило, щоб він скинув з себе маску безмежно люблячого чоловіка і виявив своє справжнє обличчя. До прочитання рокового письма Хельмер виголошує на адресу дружини пристрасне зізнання у любові і відданості: «Знаєш, Нора … не раз мені хотілося, щоб тобі загрожувала неминуча біда і щоб я міг поставити на карту своє життя і кров — і все, все заради тебе». Дізнавшись про провину Нори, чоловік в повному сум’ятті бурмоче зовсім протилежне: виявляється, у Нори «ні релігії, ні моралі, ні відчуття обов’язку … мене, мабуть, запідозрять у тому, що я знав про твій злочин ». Але навряд небезпека відступає, як Хельмер, який недавно обсипав дружину образами, називав її «лицеміркою, брехухою, злочинницею», знову перетворюється на доброго і дбайливого «порадника і керівника». Всі ці перетворення цілком виправдовують бажання Нори покинути «ляльковий дім», цю «велику дитячу». Нора вважає, що, перш ніж бути дружиною і матір’ю, вона повинна стати людиною. Вона іде від чоловіка, залишаючи трьох дітей. Закінчення п’єси — це діалог чоловіка і жінки, який пояснює поведінку і рішення Нори. Ось діалог Нори з чоловіком -Яка невдячність! Чи ти не була тут щаслива», — «Ні, тільки весела. Я була тут твоєю лялечкою-дружиною, а діти були моїми лялечками». Вона запитує чоловіка, чому той не захистив її. Хельмер щиро дивується: «Але хто ж пожертвує честю навіть заради коханої людини?» — «Сотні тисяч жінок жертвували, — заперечує Нора і з гіркотою додає: — Мені стало ясно, що всі ці вісім років я жила з чужою людиною». Ніщо не може повернути її до колишнього життя, тому вона обирає неясне майбутнє, повне небезпек і труднощів, вирішується на самостійне життя в боротьбі і нестатки. Норі необхідно піти, щоб «розібратися в самій собі» і у всьому іншому, «виховати себе саму». П’єса була сприйнята, перш за все, як твір, написаний на захист жіночої емансипації. Але для самого Ібсена основна суть його п’єси полягала зовсім не в «жіночому питанні». На конкретному прикладі долі жінки в буржуазному суспільстві драматург ставить центральне для нього питання про звільнення особи взагалі, про вироблення цілісної, справжньої людини.
Благовоспитанный человек представляет собой творческого, созидательного человека. Что же касается человека невоспитанного, то нет сомнения в том, что он не может созидать и что-либо творить. Почему? Потому что он находится в состоянии постоянной психологической борьбы со своей жизнью. Благовоспитанность придаёт живость и бодрость поведению человека. Благовоспитанный человек всегда развивается в нравственном отношении. Он совершает добро, с него берут пример. Благовоспитанные люди могут<span> привлечь к себе все общество своим приятным обращением и обдуманною щедростью.</span>
"великая Россия, а отступать некуда, позади Москва..."
Это сказал Клочков Василий Георгиевич (1911—1941) — военный комиссар 4-й роты 2-го батальона 1075-го стрелкового полка 316-й стрелковой дивизии 16-й армии Западного фронта, политрук, Герой Советского Союза. Награждён орденом Ленина, двумя орденами Красного Знамени.
Согласно статье 46 Конституции Российской Федерации государство гарантирует гражданам защиту их прав и свобод, нарушенных <span>органами государственной власти, местного самоуправления, общественными объединениями и должностными лицами. Религиозные организации в указанный перечень не включены - следовательно их действия не могут регулироваться указанной статьей. Таким образом, православная религиозная организация не является подведомственной суду, а, значит, суд не имеет права удовлетворять или оспаривать ее решения. То есть право указанной гражданки на судебную защиту нарушено не было.</span>