Онегін вважав Татьяну освідченою та він відчував до неї симпатію, але отримавши листа він не зміг лишитися своєї свободи як чоловік, він вважав за краще залишатися вільним холостяком чим бути з дівчиною до якої мав симпатію
1.пугачев - это сам ведущий типо этой войны всей этой чепухи.там восстание он возглавлял организована война им
2гринев-простой человек который влюбился в Марью Ивановну.и боролся с швабриным за нее
3швабрин-отрицательный герой произведения он обманывает даже пугачева
4марья Ивановна - любовница гринева только не разрешали ей с ним встречаться из-за швабрина.он специально не давал им встречаться.ведь давно Марья его как бы отшила и теперь он мстит и ей и гриневу
<span> Повесть «Капитанская дочка»- последнее большое произведение А.С.Пушкина, отразившее его дар прозаика. Это повесть не только о таком значительном событии, как история пугачевского бунта, всколыхнувшего Россию. Это еще и повесть о любви, удивительно светлой.
Обращает на себя внимание уже название повести - «Капитанская дочка», предупреждающее читателя о том, что в этой книге большое внимание уделяется любовной, лирической линии. Действительно, казалось бы, в повести речь идет о важнейших событиях русской истории: о знаменитом бунте, о такой легендарной фигуре, как Е. Пугачев, о котором говорила вся огромная Русь. А вот в название романа вынесено упоминание о Маше Мироновой, простой, скромной девушке. Она и есть капитанская дочка.
Любовь Петра Гринева и Маши Мироновой рождается в преддверии страшных исторических событий, унесших жизни многих людей. Любовь молодых людей будет подвержена серьезным испытаниям.
Маша Миронова появляется впервые на страницах повести во время обеда в крепости и не производит на молодого человека никакого впечатления. Дело в том, что подлый Швабрин постарался «описать» ее «совершенною дурочкой». Причина в том, что было задето мужское самолюбие этого бессовестного человека: Маша наотрез отказывается уступить довольно бесцеремонным ухаживаниям Швабрина.
А между тем, «дурочка» Маша быстро поняла, что представляет собой Алексей Иванович, который так хочет казаться хорошим, добрым. Гордая Маша отказывается от подарков, что сулит ей Швабрин, хотя явно неизбалованна ими («Одна беда: Маша девка на выданье, а какое у ней приданое? Частый гребень, да веник, да алтын денег…)
Все дальнейшее повествование строится так, что образ «дурочки», как представляет ее Швабрин, и «трусихи» (так называет Машу ее мать, Василиса Егоровна), вырастает до образа сильной, мужественной девушки, гордой и мудрой.
Маша из той категории людей, скромных, незаметных, на первый взгляд, заурядных, которые в трудную минуту преображаются, демонстрируют душевные силы, энергию.
«Трусиха» Маша предпочитает жить взаперти, на хлебе и воде, но не дает согласия стать женой беспринципного, подлого Швабрина: Маша верна любимому человеку и своим высоким моральным принципам.
«Трусиха» Маша ради любимого человека пойдет к самой императрице всея Руси, дабы сказать государыне о невиновности своего жениха, просить великой милости - даровать ему свободу. А ведь подобный шаг могла сделать только отважная, сильная девушка. Не так-то это просто: решиться на встречу и беседу с самой императрицей, расположить ее к себе.
Дав своему произведению такое название - «Капитанская дочка» - Пушкин подчеркнул, что его волнует прежде нравственная проблематика и что Маша олицетворяет собой душевную чистоту, благородство, мужество и скромность.</span>
Ответ:
Смерть Ахілла
Страшним гнівом палав Ахілл проти троянців. Він вирішив жорстоко помститися на них за смерть друзів, Патрокла і Антілоха. Як розлютований лев, бився Ахілл, кладучи одного за одним героїв Трої. Кинулись поспішно втікати троянці, спішили заховатися вони за мурами Трої. Несамовитий Ахілл переслідував їх. Гнала його невблаганна доля на вірну загибель. Аж до Скейської брами переслідував Ахілл троянців.
Він удерся б і в священну Трою, і вона загинула б, коли б не з'явився бог Аполлон. Грізно крикнувши, спинив він Ахілла. Але не послухав його Ахілл. Він сам гнівався на бога за те, що багато разів рятував бог-стріловержець від нього Гектора й троянців. Ахілл погрожував навіть богові, що вразить його списом. Невблаганна доля затьмарила Ахілла. Він готовий був напасти навіть на бога. Розгнівався Аполлон, забув він і те, що обіцяв колись, на весіллі Пелея і Фетіди, охороняти Ахілла. Повившись темною хмарою, для всіх незримий, скерував він Парісову стрілу, і вразила вона Ахілла в п'яту, куди тільки й можна було вразити великого героя. Смертельною була для Ахілла ця рана. Відчув наближення смерті Ахілл. Вирвав він з рани стрілу і впав на землю. Гірко докоряв він богу Аполлонові за те, що він згубив його. Знав Ахілл, що без допомоги бога не міг вбити його ніхто із смертних. Ще раз зібрав свої сили Ахілл. Грізний, наче вмираючий лев, підвівся він із землі і вразив ще багатьох троянців. Та ось похололи його члени. Все ближче смерть. Поточився Ахілл і сперся на спис. Грізно крикнув він троянцям:
— Горе вам, погинете ви! І після смерті мститимусь на вас!
Від цього поклику кинулись тікати троянці. Але щодалі слабнув Ахілл. Залишили його останні сили, і впав він на землю. Загримів на ньому його золотий панцир, і здригнулася земля. Помер Ахілл. Але й до мертвого не насмілювались наблизитись троянці. Вони боялися його й мертвого, такий жах навіяв він їм за життя. Потроху перебороли вони страх, і запеклий бій закипів навколо тіла найбільшого з героїв. Наймогутніші герої греків і троянців узяли участь у цьому бою. Горами нагромадилися трупи навколо Ахілла, а він лежав, нерухомий, величезний, не чуючи вже бою. Пил вихором кружляв, здіймаючись з-під ніг бійців. Кров лилася рікою. Здавалося, ніколи не скінчиться бій. Коли це вдарив грім Зевса, знялася буря і зупинила троянців. Не хотів Зєвс, щоб заволоділи троянці трупом Ахілла. Підняв могутній Аякс Теламонід труп Ахілла і поніс до кораблів, а його захищав Одіссей, відбиваючи троянців, що наступали. Хмара стріл і списів летіла з рядів троянців в Одіссея, але він все ж мужньо стримував їх натиск, відступаючи крок за кроком. Приніс Аякс труп Ахілла до кораблів. Обмили труп греки, умастили запашними маслами і поклали на пишно оздобленому ложі. Обступивши ложе, голосно оплакували греки свого найбільшого героя і рвали з горя волосся. Почула їх плач богиня Фетіда. Піднялася вона з морської глибини із своїми сестрами нереїдами. Дізнавшись, що загинув її улюблений син, Фетіда видала з вуст такий зойк скорботи, що здригнулися усі греки. Вони тікали б перелякані до кораблів, якби не зупинив їх старець Нестор. Сімнадцять днів оплакувала Фетіда, нереїди і греки Ахілла. З високого Олімпу спустилися музи. Вони співали на честь померлого похоронний гімн. Оплакували героя і безсмертні боги на Олімпі. На вісімнадцятий день споруджено було похоронне багаття. На ньому спалено було тіло Ахілла. Багато жертв принесли на честь найбільшого з героїв греки. Всі вони брали участь у похованні, одягнувши розкішні панцири. Коли догоріло вогнище, зібрали кістки Ахілла і поклали їх у золоту урну, яку подарував Фетіді бог Діоніс. У цій саме урні лежали і кістки Патрокла. В одному склепі поховані були Ахілл, Патрокл і Антілох, син Нестора. Високу могилу насипали над ним греки, далеко її видно було з моря, вона свідчила про велику славу похованих під нею героїв. А після похорону влаштовані були на честь померлого грища. Дорогоцінні дарунки винесла з моря богиня Фетіда. Вони мали бути нагородою переможцям у грищах. Такі розкішні були ці дари, що самого Ахілла вони б захопили, коли б живий був великий герой.
Объяснение:
