Іван Котляревський у своїй п 'єсі «Наталка Полтавка», узагальнивши усі найкращі риси українок, жінок, що дарують щастя і любов, створів ідеальний образ головної героїні — дівчини Наталки. Образ цієї дівчини — ідеал національного характеру, в якому гармонійно поєдналися зовнішня і внутрішня краса.
Наталка Полтавка постає перед читачем простою і чесною, роботящою і розумною дівчиною
Так, він був хорошим майстром, справляв вози .Хоча й пив, що є великим мінусом.Був розумний та толковий
Лиш той життя і волі гідний,
Хто б'ється день у день за них.
Гете "Фауст"
Образ Григорія Многогрішного із роману Івана Багряного "Тигролови" — один із найяскравіших образів у всій сучасній українській літературі.
На початку роману Григорій Многогрішний — один із тисяч в'язнів, пригноблених, безправних, приречених, яких мчав до Колими поїзд-дракон — ешелон смерті. Він — каторжанин, нащадок першого каторжанина Сибіру, правнук гетьмана Дем'яна Многогрішного. Його мучили, а потім присудили до 25 років каторги. І все тільки за те, що він любив свій нещасливий край і свій народ.
Для тоталітарної системи Григорій Многогрішний був, мабуть, дуже небезпечним, бо наглядали за ним особливо пильно. Сам начальник етапу на кожній зупинці перевіряв його присутність у вагоні. Але на кінцевій зупинці виявилося, що небезпечний арештант утік, на ходу стрибнув з поїзда, з надлюдським терпінням і надзвичайною волею приготувавшись до втечі.
"Стрибнув у саму смерть, але не здався. 99 шансів проти одного за те, що від нього залишаться самі шматки, але стрибнув".
Своїм стрибком майже у смерть із черева скаженого дракона, цим відчайдушним протестом він відживлює у в'язнів почуття людської гідності, надії і переконання — "ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи". Став для них символом "непокірної і гордої молодості", символом "волелюбної і сплюндрованої за те Вітчизни".
Тяжким і небезпечним був шлях Григорія після втечі з ешелону смерті. Довгим, сповненим смертельних небезпек було блукання тайгою. Неймовірним зусиллям волі він долає відчай, зневіру, смертельну втому. І знаходить у собі сили кинутися на допомогу людині, яка кликала на Порятунок. Так Григорій познайомився з Наталкою та її родиною.
Потрапивши в Зелений Клин, Григорій відтанув душею, видужав фізично. Знайшов тут земляків, друзів, кохання. Міг би створити своє сімейне гніздечко і жити щасливо з дорогими і люблячими його людьми. Але не знаходить спокою, бо багато що і тут, на Далекому Сході, нагадує йому про знедолену Україну, синів і дочок якої розкидали по світах прислужники тоталітарної системи. Особливо сильно вразило його побачене і почуте в експресі "Владивосток—Москва". "Те, що він почав був забувати, — ціла ота трагедія його народу, — навалилось на нього всім тягарем... Уся його Вітчизна ось так — на колесах... розчавлена, розшматована... в корості, в бруді... розпачі! Голодна!.. Безвихідна!.." І Григорій почуває нестримний потяг повернутися в Україну, щоб продовжити боротьбу.
У тайзі Многогрішний зустрів свого колишнього мучителя — співробітника НКВС Медвина. Григорій убиває його — і це була справедлива помста. Григорій мстив не тільки за себе, за свою покалічену молодість, а й за скривджену Батьківщину.
Розуміючи, що його будуть шукати, і не бажаючи накликати біду на родину Сірків, Григорій вирішує покинути країну. До нього приєднується Наталка. Щоб потім таки повернутися... В Україну. "А чи в героїчну битву і смерть за ту далеку, за ту незнану Україну".
Григорій Многогрішний перемагає. Не тільки тому, що був фізично дужим, мужнім і наполегливим у досягненні мети, а й тому, що зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати і співпереживати. І вірити у неминучість перемоги добра і правди.
Сьогодні, на мою думку,
образ Роксолани є дуже актуальним для нашого суспільства. Мабуть, серед
моїх співвітчизників не знайдеться жодного, хто б залишився байдужим
до цього образу, бо в ньому сконцентровані всі найкращі риси людини,
що, опинившись у важких умовах, бажає відстояти свою гідність. Для
кожної сучасної жінки Роксолана, крім того, стала ще й символом
боротьби за власну особистість, неповторність, за право називатися
дочкою своєї землі.
Мені навіть важко словами передати захоплення й пошану, що їх
викликав у моїй душі образ героїні Загребельного. Я водночас відчула
вдячність і за те, що вона уславила в історії ім'я української жінки, і
за те, що своїм прикладом вчить найвищим якостям людської особистості,
і за те, що примушує замислитися над власним характером. Знаю, що
назавжди залишиться Роксолана поруч зі мною і я буду разом із нею
долати свої життєві випробування, перемагаючи їх на шляху до щастя.
Бо не вірити їй - не можна: "...Я з вами ітиму, я вірна і сильна. Я
вам поможу у печалі і скруті. Що знала я, діти, про ваші шляхи? Та
серце говорить (а серце правдиве), що доля судилась вам, діти,
предивна, і буде щасливим великий похід. Я з вами - крізь терни до зір
золотих - ітиму повік, бо не зможу не йти. Дійдемо - так серце мені
промовляє. А серце все знає".
<span>
<span>
</span></span>
Вибач я не знаю але ось хоча б це: ( це мета розповіді )
Мета:
ознайомити школярів з життєвим і творчим шляхом Б. Лепкого,
проаналізувати твір «Цвіт щастя», дослідити реальне і уявне в новелі;
схарактеризувати образ хлопчика, його внутрішній стан; розвивати логічне
мислення, пам'ять, творчу уяву, культуру зв'язного мовлення, вміння
переказувати сюжет творів, виділяти головну думку, грамотно висловлювати
свої думки; формувати світогляд, кругозір; виховувати пізнавальний
інтерес, почуття поваги до життя і творчості Б. Лепкого, прищеплювати
риси доброти, чуйності, щирості.
