Б)Залунали пташинні голоси ,( як) тільки зблиснув перший промінь сонця.
Ось і приходить ця дивна холодна пора зима. Повітря стає важке та морозне, дерева вранці вкриті білими ковдрами, а на землі блистить сріблом свіжий білий сніг. Ранки стають з кожним днем темними та холодними. Природа завмирає до весни. Пташки вже давно відлетіли до тепла та сонця, медведі лягають у довгу сплячку. Здається, світ починає засинати разом із природою, але досить сонцю виглянути із-за хмаринок - як ти знову розумієш, що світ живе і дихає разом із тобою. Проходячи засніженими вулицями, ти милуєшся красою та чистотою цієї холодної пори року. Все ж таки, є щось у зимі загадкового та приємного.
Дано складне безсполучникове речення, друга частина якого виражає доповнення, пояснення першої, тому слід ставити двокрапку.
<em>В любові грішних не буває: сама любов гріхи вбиває. </em>
- Привіт! Над чим замислився?
-Привіт! Та ось, міркую, як краще твір написати.
- О! Тобі теж задали твір "Чи завжди треба казати правду"?
- Так. Ти як, вже написав?
- Написав. Знаєш, у мене виходить, що не завжди. Наприклад, нещодавно мене спитала моя тітка, чи пасує їй сукня. Я сказав"так", хоча мені і не подобалося. Як ти вважаєш, може, треба було сказати "ні"?
- Я вважаю, що ти правильно відповів. Ну, зіпсував би ти їй настрій, і що? До того ж, смаки у різних людей різні...
- Я теж так вважаю. Але ж я збрехав.
- Знаєш, у мене тато - лікар. Так ось, він мені якось розповів, що йому доволі часто доводиться брехати. Їх навіть в інституті брехати вчили.
- Як це?
- А так. Коли людина тяжко хвора і може померти, їй вкрай потрібна надія. І коли вона питає лікаря: "Я одужаю?", треба їй відповідати "Так", навіть якщо надії майже немає. Тоді людина справді може одужати. А якщо у неї відібрати надію, то вона помре. Тому лікарю доводиться брехати, І, знаєш, тато говорив, що іноді навіть безнадійний хворий може одужати.
- Мабуть, не всяка брехня є брехнею. Напишу-но я про це у своєму творі.
- Я теж так вважаю.