Балет - вигляд театрального мистецтва, де основним виразним засобом служить так званий «класичний» (історично що склався, підлеглий суворому кодексу правив) танець; сценічний твір, належний цьому вигляду мистецтва.Балет зародився при князівських дворах Італії в епоху Відродження і, в міру того як зростала його популярність і удосконалювалася техніка виконання, розповсюджувався по всій Європі, а надалі завоював також Північну і Південну Америку, Азію і Австралію.Протягом більшої частини 18 в. балет розвивався переважно в Італії; на початку 19 в. балетного трупа прославилася Франція, а пізніше - Росія. У 20 в. балет поміщався міцну на сценах США (особливо в Нью-Йорку), Великобританії і Радянського Союзу.Балет став розповсюджуватися по Європі. До середини 18 в. князівські двори повсюдно прагнули наслідувати розкоші Версаля, одночасно в багатьох містах відкривалися оперні театри, так що танцівники і вчителя танців, яких ставало все більше, легко знаходили собі застосування. Не тільки у Франції, але і в інших країнах хореографи пропонували важливі для розвитку балету новини. У Австрії Франц Хильфердінг (1710-1768) одним з перших створював постановки, де сюжет викладався коштами міміки і танця. Італійський педагог, Дженнаро Магрі, видав докладний підручник театрального танця, яким він став в останні роки перед падінням старого режиму у Франції.Коли вибухнула революція 1789, балет вже затвердився як особливий вигляд в мистецтві. Публіка звикла до умовності сценічної міміки, а танець, під впливом ідей Освіти, звільнився від тієї штучності, проти якої боровся Новерр. Балет перестав сприйматися як явище придворною життя.
G-moll (г.)
D7: ре-фа#-ля-до⇒соль-соль-соль-си♭
D65: фа#-ля-до-ре⇒соль-соль-си♭-ре
D43: ля-до-ре-фа#⇒соль-си♭-ре-соль
D2: до-ре-фа#-ля⇒си♭-ре-соль-соль
B-dur
D7: фа-ля-до-ми♭⇒си♭-си♭-си♭-ре
D65: ля-до-ми♭-фа⇒си♭-си♭-ре-фа
D43: до-ми♭-фа-ля⇒си♭-ре-фа-си♭
D2: ми♭-фа-ля-до⇒ре-фа-си♭-си♭
Героические образы или произведения в целом, посвященные темам воинской чести и подвигам, патриотизму, верности долгу. В русской музыке примером можем назвать оперу "Иван Сусанин".
Вы слышите, как они настраивают свои инструменты. До вас доносится невообразимый шум! Кажется, что из этих звуков ничего красивого не получится. А ведь еще будут певцы-солисты и хор!Но вот открывается занавес, и... полилась прекрасная музыка. В том, что все инструменты звучат слаженно и четко, заслуга дирижера - он руководит огромным оркестром. А происходит все с помощью небольшой деревянной палочки. Вот этой, что в руках дирижера.Эту тоненькую палочку иногда называют волшебной. Ведь один ее взмах может вызвать гром литавр и звуки труб, пение скрипок и нежные трели флейт.Волшебной палочка становится только в руках дирижера. Он нужен в опере и в симфоническом оркестре, в хоре и в ансамбле - везде, где музыку исполняет большой коллектив.В древнегреческом театре главной фигурой был корифей - он дирижировал хором, ему подчинялись и музыканты. Ритм корифеи отбивали подошвой, окованной железом, а дирижировали руками. В средние века церковные дирижеры пользовались особым уважением. Символом их музыкальной власти был тяжелый, искусно отделанный жезл.А в итальянской опере дирижеров было двое: один, скрипач, руководил оркестром,и дирижировать. И вот тогда первый скрипач оркестра, его называли концертмейстер, отложил свою скрипку и стал дирижером.<span>другой, клавесинист, - певцами. Место за клавесином было опасным, там обычно сидел автор оперы. Ему частенько приходилось испытывать на себе реакцию публики на его произведении. Если темпераментным итальянцам не нравилась музыка, в несчастного автора летели гнилые помидоры и тухлые яйца.</span>