Іван Федорович Фірцак (Кротон-Фірцак) — український борець, боксер, боєць вільного стилю, силач, артист цирку. 1928 року був визнаний найсильнішою людиною планети. Деякі силові трюки Івана Фірцака-Кротона досі ніхто не може повторити.
На піку світової слави Іван з молодою дружиною повернувся до рідного села. До самої смерті в 1970 році Іван Фірцак мав славу народного кумира. Проте тривалий час влада не робила жодних кроків до його офіційної популяризації.Народився 1899 року в с. Білки (Іршавського району на Закарпатті), у селянській родині, яка належала до середняків. Неймовірна фізична сила юнака швидко привернула до нього увагу. У двадцять років Кротон подався на заробітки до Праги. У 1919 р. Іван Фірцак потрапляє на празький завод і працює тут деякий час. Невдовзі Іван працює влаштувався вантажником на залізничному вокзалі. Там діяла чітка оплата за кожний перенесений кілограм ваги. Норму атлет відробляв за півдня.
СПОРТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Як спортсмен-аматор став відомим та популярним у 20-х роках, коли почав перемагати на бійцівських турнірах і змаганнях у Празі. Першим спортивним поєдинком для закарпатця став бій із мандрівним силачем Вілетом, що заробляв собі на прожиток виступами на вуличних аренах. Бій для Вілета скінчився повною поразкою. Під час поєдинку Івана Фірцака помічає тренер Ондржей Нейман, який на тривалий час стає наставником силача. Фірцак називав його «паном професором». Юнак тренувався із 25-кілограмовою гирею. Не тільки носив її вдома у дворі, а і їздив із нею трамваєм.
У 1922 році на чемпіонаті Чехословаччини з важкої атлетики Іван Фірцак підняв вагу 150 кг і здобув золоту медаль. Став першим вантажником в історії чехословацького спорту, що виграв першість республіки. Незабаром став чемпіоном Чехословаччини з рукопашного бою. Він неодноразово ставав переможцем празького клубу важкоатлетів «Прага-Бубенеч». Іван Фірцак 70 разів перемагав у боротьбі з гирьового спорту, був переможцем конкурсу краси тіла в Парижі.
Одним із суперників Івана Фірцака був чемпіон країни Колар Грдлічка, з яким відбулась сутичка в ресторані «Слован». Фірцак був змушений заплатити штраф, так як чех служив у поліції. Після офіційного виграшу першості Іванові також запропонували стати правоохоронцем, але він відмовився.
Під час поїздки до Карлових Вар, автомобіль, яким керував тренер Івана Фірцака, потрапив в аварію. Андржей Нейман загинув, а Іван шість тижнів провів у лікарні. Поліція заарештувала його, звинувативши у вбивстві. Згодом двоюрідний брат Неймана адвокат Гайхел взяв Фірцака на поруки, сплативши велику грошову заставу.
За их силу духа. Например Тарас Бульба. Несмотря на то, что он проиграл битву и был обречён, он до последнего не сдавался. За любовь к товарищам. Он горя на костре, думал не о себе, а о товарищах. Кричал им как лучше избежать встречи с врагами
После смерти отца он решил мстить Троекуровым за беззаконие. Поначалу, он поджег имение Дубровского, чтобы оно не досталось никому. В этом пожаре сгорели и чиновники, которые приехали по приказу Троекурова. Затем, оставшись ни с чем, он становится обычным разбойником, и берет он в свою дружину своих же крестьян. Но, разбойники не трогают имения Троекурова. У Владимира появляется другой план, он поселяется в их имении под именем Дефорж. Разбойники не грабили всех подряд, иногда делились с теми, кого грабят.
Самопожертвование за своего друга.
Повесть «Станционный смотритель» — это история одной человеческой жизни, в которую вторглись и которую безжалостно растоптали. Герой повести, Самсон Вырин, — «сущий мученик четырнадцатого класса, огражденный своим чином токмо от побоев, и то не всегда». Должность станционного смотрителя — «настоящая каторга», как пишет Пушкин. Днем и ночью, в дождь и крещенский мороз он должен бегать по дворам, чтобы найти лошадь проезжающим. Терпеть крики и толчки раздраженных постояльцев — тоже часть его службы. При этом станционные смотрители, как замечает автор, «люди смирные, от природы услужливые, склонные к общению и не слишком сребролюбивые».Доверчивость, простота, добродушие Самсона Вырина обернулись для него бедой. Проезжающий офицер Минский увез обманом его дочь Дуню, которая была единственной радостью в жизни Самсона. Горе потрясло старика, но не сломило, и он отправился в столицу за своей Дуней. Он отыскал своего обидчика, «сердце старика закипело». Но протест вылился в мольбу, в жалкую просьбу, и смотрителя просто вытолкали из дома. Он уехал на свою почтовую станцию, с горя запил и вскоре умер.Вечное смирение и униженное положение чиновника четырнадцатого класса превратили Самсона Вырина в покорную ударам судьбы жертву, не способную на активный протест.Как чиновник низшего класса, он не защищен от посягательств на его жизнь со стороны тех, кто стоит выше по служебной лестнице. А сам он уже не может постоять за себя, приученный к смирению и повиновению.<span>И автор, и рассказчик в повести сочувствуют Самсону Вырину. Пушкин не говорит о неравенстве, о несправедливости, но читатель не может не думать об этом, не чувствовать трагедии личности, лишенной достоинства и права на счастье.</span>