Любов до Батьківщини починається з любові до родини, до рідного слова. Національна мова — це здобуток культури, духовної діяльності певного народу. Народ, який відрікається від своєї мови, губить себе, бо не усвідомлює її значення для свого вищого духовного життя. Мова — це великий дар природи, вдосконалений за віки з того часу, як людина стала людиною. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і збагачувати. І мені здається: той, хто не любить рідне слово, святих звуків свого народу, не заслуговує на ім'я людини. Бо мова нерозривно пов'язана із нашою свідомістю. Разом із усталеною символікою мова — чи не основний елемент нашої державності. Це те, що ми одержали у спадок від наших пращурів, це — перлина вікової мудрості.
Мені здається, що мова — це не просто найважливіший засіб спілкування. Це той грунт, на якому будується спільнота, рід, нація. З утратою рідної мови люди втрачають морально-національні корені, духовний зв'язок зі своєю нацією. У мові втілюється голос дитинства, голос рідної природи. Проте в її глибинах відбивається й уся історія духовного життя народу.
Треба шанобливо та дбайливо ставитися до цього багатства, бо саме завдяки мові людство може йти вперед, творити шедеври мистецтва, вздгалі існувати. І обов'язок кожного свідомого громадянина будь-якої країни — дбайливо збагачувати та плекати свою мову.
Роздивляються [р о з д и в л* а й у т* с й а]-13 букв, 14 звуків.
<span>Живучи в наш складний час, спостерігаючи за життям свого народу і усього людства, я часто замислююсь, що чекає на всіх нас у майбутньому. А замислюючись над цим, я ніколи не приходжу до одного і того ж рішення.
Інколи мені здається, що на людство чекає прекрасне майбутнє. На Землі не буде більше великих війн, завдяки досягненням науки й техніки людство назавжди очистить планету від усього сміття, яким воно заповнило її ось уже протягом кількох століть. Усі люди будуть жити в гармонії з навколишнім світом і природою.</span>Але через хвилину мені здається, що таке життя може настати тільки у тому випадку, якщо все людство замовить собі пропуск в астрал і через нього потрапить в Небесне царство.Але всі мої ілюзії розпадаються у ту саму мить, коли, вийшовши на вулицю, я бачу худі й заморені обличчя літніх людей, що мусять увесь день стояти на морозі лише для того, щоб випрохати жменьку монет на хліб, або коли я бачу птахів у калюжі нафти, або коли стільки іде грошей на озброєння, або коли дивлюсь кримінальну хроніку.Ось тоді мені здається, що у людства немає майбутнього або на нього чекає таке майбутнє, що краще б його не було.<span>Але усе-таки мені здається, що ми не настільки нерозважні, щоб допустити це. Майбутнє у людства повинно бути, і наше завдання зробити його прекрасним.</span>
Як відомо, <span>настінний </span>живопис<span> водяними фарбами на сирій штукатурці має назву грецького походження "альфреско".
А у видатної української поетеси Ліни Костенко є чудовий вірш "</span>УКРАЇНСЬКЕ АЛЬФРЕСКО".
До речі:
"Над шляхом, при долині, біля старого граба,
<span> де біла-біла хатка стоїть на самоті, </span>
<span> живе там дід та баба, і курочка в них ряба,..." </span>