Наполео́н I Бонапа́рт (фр. Napoléon I Bonaparte; 15 серпня 1769, Аяччо, Корсика — 5 травня 1821, Лонгвуд, о. Святої Єлени, Британська імперія) — французький імператор у 1804—1814 роках і у 1815 році.
Генерал революційної армії з 1796, 1799 року повалив владу Директорії, ставши консулом, а згодом — імператором. З 1803 року завоював майже всю Європу, створивши на її території маріонеткові королівства для своїх братів. Зазнавши поразки у битві під Лейпцигом(1813 рік), після вступу армії союзників до Парижа, був змушений зректися престолу, після чого його було заслано на острів Ельбу. У березні 1815 році знову захопив владу, але зазнав поразки від англійських військ біля Ватерлоо, після чого його було заслано на острів Святої Єлени. Встановлені ним закони понині діють у Франції. Нині його вважають національним героєм Франції.
Наполеон Бонапарт походив з небагатої корсиканської дворянської родини Шарля та Летиції Буонапарте (всього в сім'ї було п'ять синів і три доньки). Коли Людовик XVI надав дітям зі збіднілих дворянських сімей право безкоштовно здобувати освіту, цим скористалися і корсиканці, зокрема декілька синів і дочок Шарля, включно з Наполеоном. 1779 року після декількох місяців вдосконалення своєї французької мовив коледжі Отена, Наполеон вступив до військової академії в Брієнні. Висміюваний товаришами по навчанню за провінціалізм і незграбність, найбідніший навіть серед учнів, що не були аристократами, він активно сповідував ідеї корсиканського патріотизму. 1784 року Наполеона перевели в паризьку Військову школу. Бонапарт виявив себе посереднім учнем, закінчивши школу сорок другим із 58 учнів.
1785 року після присвоєння звання молодшого лейтенанта артилерії Наполеона було направлено у Валанс на південь Франції.
У вересні 1793 року Бонапарта було призначено начальником артилерії в армію, що облягала зайнятий англійцями Тулон. Тулон було взято, а сам Наполеон отримав звання бригадного генерала за внесок у підсумковий успіх облоги. На той час Наполеону було 24 роки.
Публіцистичні твори Наполеона періоду революції («Діалог про любов», «Dialogue sur l'amour», 1791, «Вечеря в Бокері», «Le Souper de Beaucaire», 1793) вказують на те, що він поділяв тоді якобінські настрої. 1792 року він вступив до Якобінського клубу.
Після термідоріанського перевороту Бонапарта було заарештовано (10 серпня 1794 року, на два тижні) через зв'язки з братом Максиміліана Робесп'єра — Оґюстеном. Після звільнення він пішов у відставку через конфлікт із командуванням, а через рік, у серпні 1795, отримав посаду в топографічному відділі Комітету громадського порятунку.
У критичний для термідоріанців момент Поль Баррас призначив Бонапарта своїм помічником, і він відзначився при придушенні роялістського заколоту в Парижі 3 жовтня (13 вандем'єра) 1795 року. Оскільки сили Директорії в Парижі станом на той день становили лише 6 тисяч солдатів, керівник паризького гарнізону Мену вагався; водночас сили повсталих секцій міста, керовані роялістами, становили близько 23 тисяч осіб; тоді Наполеон вирішив застосувати проти них артилерію. Із завданням щодо її доставки блискуче впорався Йоахім Мюрат, з чого й розпочалась його кар'єра в «когорті Наполеона». Бонапарт отримав звання дивізійного генерала, його було призначено командувачем військ тилу. 23 лютого 1796 року він отримав посаду командувача Італійською армією.
9 березня 1796 року Наполеон одружився зі вдовою страченого під час якобінського терору генерала, Жозефіною Богарне, колишньою коханкою одного з тодішніх правителів Франції — Поля Барраса.
1.Татьяна внешне не столько привлекательна,как ее сестра
"Дика,печальна,молчалива
Как лань лесная боязлива
Она в семье своей родной
Казалась девочкой чужой"
2.Любит природу и книги
"Она любила на балконе
Предупреждать зари восход
Когда на бледном небосклоне
Звезд исчезает хоровод"
Стихотворение написано в 1780 году, но не было допущено к публикации цензурой. Напечатано в 1788 году в журнале «Зеркало». Державин сам называл его «гневной одой». Это произведение чуть не стало причиной изгнания и опалы поэта. Императрица Екатерина Вторая отозвалась на появление этого стихотворения резко: «Якобинец!» На что Державин, переложивший в этом стихотворении 81-й псалом (библейское песнопение) царя Давида, ответил: «Тогда и ветхозаветный царь Давид был якобинцем!»
Тема
Стихотворение «Властителям и судиям» — гневное обращение поэта к «земным царям», поправшим законы справедливости и милосердия, позволяющим твориться беззаконию в их владениях.
Главная мысль (идея)
Поэт осуждает бездействие правителей, их равнодушие к бедам народов, которыми они правят, и предупреждает их об ответственности перед Божьим судом.
Стихотворение основано на библейском тексте, но, безусловно, связано с современной поэту жизнью Российского государства. Он видит здесь попрание справедливости, нарушение законов, угнетение слабых, торжество неправды и зла.
В стихотворении Державин говорит о долге «земных царей» перед их народами:
...Ваш долг есть: сохранять законы,
На лица сильных не взирать,
Без помощи, без обороны
Сирот и вдов не оставлять.
Ваш долг: спасать от бед невинных.
Несчастливым подать покров;
От сильных защищать бессильных,
Исторгнуть бедных из оков...
Властители, пренебрегающие исполнением своего долга, с точки зрения поэта, непременно падут и утратят свою власть. Именно в этих строках императрица усматривала революционный призыв:
И вы подобно так падете,
Как с древ увядший лист падет!
И вы подобно так умрете,
Как ваш последний раб умрет!
Но Державин не столько призывает народ к бунту, сколько говорит в стихотворении о высшей справедливости, об исполнении Божьего гнева и закона:
Воскресни, боже! боже правых!
И их молению внемли:
Приди, суди, карай лукавых,
И будь един царем земли!
Поэтика
Стихотворение можно назвать образцом высокого «штиля», по М. В. Ломоносову, характерным для поэзии эпохи классицизма.
Жанр стихотворения — ода. Учитывая, что это произведение является переложением 81-го псалма царя Давида, можно отнести его к жанру «духовной оды», характерному для поэзии XVIII века.
Стихотворный метр — четырехстопный ямб. Система рифмовки — перекрестная, с чередованием мужских и женских рифм.
Произведение построено четко и лаконично. В нем слышна как торжественная, так и сатирически-обличительная интонация.
В стихотворении 7 строф. По композиции произведение состоит из 3 частей: первые 3 строфы — напоминание царям об их обязанностях перед народом.
4 строфа — констатация того факта, что они «не внемлют», они слепы и глухи к мольбам народа.
5—7 строфы — указание на то, что все люди смертны и предстанут перед Божьим судом, страстный призыв к Богу покарать виновных: «Приди, суди, карай лукавых!..»
Взволнованность тона создается риторическими вопросами и восклицаниями: «Доколе, рек, доколь вам будет Щадить неправедных и злых?», «И вы подобно так падете, Как с древ увядший лист падет! И вы подобно так умрете, Как ваш последний раб умрет! Воскресни, боже! боже правых!»
Лексика и образы стихотворения подчеркнуто возвышенны, восходят к библейской поэтичности (во сонме их; покрыты мздою очеса; их молению внемли и др.).
Обилие старославянизмов, особых синтаксических средств придает стихотворению ораторское звучание, которое должно воздействовать на восприятие читателей и слушателей, вызывая у них высокие гражданские чувства: не только гнев, но и стремление к очищению и исправлению пороков.
Восстал всевышний бог, да судит
Земных богов во сонме их;
Доколе, рек, доколь вам будет
Щадить неправедных и злых?
Ваш долг есть: сохранять законы,
На лица сильных не взирать,
Без помощи, без обороны
Сирот и вдов не оставлять.
Ваш долг: спасать от бед невинных.
Несчастливым подать покров;
От сильных защищать бессильных,
Исторгнуть бедных из оков.
Не внемлют! видят — и не знают!
Покрыты мздою очеса:
Злодействы землю потрясают,
Неправда зыблет небеса.
Цари! Я мнил, вы боги властны,
Никто над вами не судья,
Но вы, как я подобно, страстны,
И так же смертны, как и я.
И вы подобно так падете,
Как с древ увядший лист падет!
И вы подобно так умрете,
Как ваш последний раб умрет!
Воскресни, боже! боже правых!
И их молению внемли:
Приди, суди, карай лукавых,
И будь един царем земли!
1780(?)