Ленин В.И. (1917-1924)
НЭП
Троцкий-Сталин (1924-1930)
Индустриализация
Сталин И.В. (1930-1941)
Сталин И.В. (1941-1945)
Сталин И.В. (1945-1953)
Хрущев Н.С. (1953-1965)
Борьба за власть
Брежнев Л.И. (1965-1982)
Перестройка (1982-1991)
Усуни были кочевым племенем, которое относится к индоиранской или тюркской группе.
Усуни обитали в Синьцзяне (Синьцзянском автономном районе Китая, сейчас там живут уйгуры), но из-за гуннов были вынуждены перекочевать в Семиречье .
Усуни отличались от всех, так как имели голубые глаза и рыжие волосы. Их главой был гуньмо, а столицей был Кызыл Ангар или Чугу-чэн на берегу озера Иссык-Куль (сейчас там Киргизия).
Усуни имели свое государство, которое делилось на восточную часть, центральную и западную части.
Но нельзя сказать о том, что усуни были полностью кочевым народом, ведь они обладали государственностью, а значит имели и оседлую часть своего народа, которая жила в кирпичных зданиях (кочевые усуни, естественно, жили в юртах).
Их «соседями» были кангюяи и гунны – с ними они воевали. Причиной войн, чаще всего, были пастбища.
Плюс, у усуней был большой сосед – Китай – с ним они не воевали, а стремились сближаться и использовали для этого дипломатические связи, династические браки. Однако, Китай не всегда был другом: в 108 году до нашей эры Китай предпринимал попытки получить поддержку усуней и обратить ее против правителей самих же усуней и даже отправлял к усуням посольство. А в результате междоусобной войны усуни были и вовсе покорены Китаем, это происходило в период с 51 по 3 годы до нашей эры.
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/28067578#readmore
У ХV ст. Україні почала загрожувати нова небезпека - з боку Турецької (Османської) держави та Кримського ханства. Протягом XIV-XV ст. Турецька військово-феодальна держава за султанів Баязіда, Мурада і Махмеда захопила Візантію (Константинополь був завойований у 1453 p.), увесь Балканський півострів. У 40-х роках XV ст. за хана Хаджі-гірея Кримське ханство остаточно відокремилося від Золотої Орди. Основу його зовнішньої політики становило грабування країн-сусідів.
Під час правління хана Менглі-гірея кримчаки захопили Причорномор'я з містами Дашів (Очаків), Хаджібей, які раніше належали Литовській державі. В 1475 р. Туреччина, підкоривши міста Кафу, Мангуп, Перекоп, Очаків, примусила Кримське ханство визнати васальну залежність від неї й таким чином встановила своє панування на узбережжях Чорного та Азовського морів. Турецький уряд збудував тут ряд фортець, що використовувалися для нападів на українські землі.
Наприкінці XV ст., після завоювання Буджаку й зведення фортець в Аккермані, Бендерах, Хотині, розпочалися напади турків на Галичину та Поділля. 1498 р. вони вперше спустошили галицькі міста Перемишль і Ярослав. Кримські ж татари, спираючись на підтримку Туреччини, ще з 80-х років XV ст. постійно нападали на Україну. В 1482 р. Менглі-гірей з великим військом вдерся на Київщину, здобув Київ ("град взя... и огнем сожже, - писав літописець, - полону бесчисленно взя, а землю Киевскую учините пусту"). Наприкінці XV - у першій третині XVI ст. татарські орти (загони) на чолі з беями і мурзами майже щороку грабували, палили, руйнували й спустошували українські міста і села, гнали в полон (ясир) тисячі людей, продаючи їх у рабство на східних ринках. Найбільшим невільничим ринком стала Кафа.
Хоча литовські князі почали сплачувати кримським ханам щороку грошову данину (упоминки), кримчаки не припиняли своїх розбійницьких нападів па українські землі. Польсько-литовська держава була не в змозі організувати захист своїх південних рубежів. Наймане військо було незначне, налічувало ледве 4 тис. чоловік. Шляхетське ополчення та магнатські надвірні загони не заважали, більш того - навіть потурали загарбникам: коли татари поверталися додому з ясиром, шляхетські загони нападали на них і відбирали полонених і добро, повертаючи їх потім власникам за викуп. У найскрутнішому стані перебували райони Побужжя, Придніпров'я та Лівобережжя, котрі почали заселюватися лише в XV - першій половині XVI ст.
Зведені тут литовським урядом замки, навколо яких зосереджувалося місцеве населення, - Брацлав, Вінниця, Черкаси, Канів, Остер - були погано обладнані, мали невеликі гарнізони й неспроможні були забезпечити надійний захист. Так, в описі Остерського замку від 1552 р. зазначалося: "Замок Остерський... 14 літ тому назад з дерева соснового поставлений, не-обліплений, недбало весь зроблений, недобре покритий...; є всіх городень старих і нових - 30, веж 5; але, крім нових, всі городні і вежі некріпкі, ветхі... Крім замку, передмістя - острог, огороджений дерев'яним тином З земляним валом... У замку - 2 великі гармати ("діла"), 2 серпентини, 38 гаківниць..." Цей красномовний опис не потребує якихось коментарів.
Лише в першій третині XVI ст. шляхетське військо та загони місцевих князів на чолі з воєводою князем /С. /. Острозьким завдали ряд поразок татарським нападникам (битви під Лопушною у 1512 р:, під Соколом у 1519 р. та під Ольшаницею в 1527 p.). Головний тягар оборони українських земель від турків і татар ліг на плечі народних мас-т-селян, городян і нової сили, що піднімалася, — козацтва.
У них была более прочная броня и более тяжёлые холодные оружия