Колонизация VIII-VI вв. до н. э. имела исключительное значение для дальнейшего исторического развития Греции. В отличие от колонизации более раннего времени, обусловленной рядом племенных передвижений, колонизационное движение VIII-VI вв. до н. э. органически связано с возникновением классового общества в Греции, с формированием греческого государства.Неравномерность распределения земли, порождавшая классовую борьбу, а также развитие ремесла и торговли стимулировали колонизацию. Колонизация, в свою очередь, способствовала развитию греческой торговли. Греки, по образному выражению Платона, окружили Средиземное море подобно лягушкам, сидящим вокруг болота. Финикийцы должны были теперь уступить им свое первенство.Для бесплодной и бедной сырьем и хлебом Центральной Греции такое расширение торговых связей имело большое значение. Не политические, а именно экономические, торговые интересы связали колонии тесными узами с их метрополиями. В результате создаются исключительно благоприятные условия для дальнейшего развития товарного производства и импортной и экспортной торговли, форсировавшей дальнейший рост производительных сил греческого общества — развитие рабовладельческого хозяйства в целом.Развитие это, однако, протекало в различных областях Греции далеко не одинаково: население общин, раньше других освобождавшихся от пережитков родового строя, быстрее развивало ремесла, морскую торговлю и колонизационную деятельность; в других общинах пережитки родового строя сохранялись дольше, накладывая своеобразный отпечаток на социально-экономическую структуру этих общин.<span>Таким образом, изучение общих линий развития Древней Греции должно сочетаться с изучением и локальных особенностей этого процесса. С этой точки зрения история отдельных греческих общин представляет собой значительный интерес.
</span>
Державоутворення для населення українських земель хронологічно не
збіглося з формуванням їх. нації. І формально, і об’єктивно це незалежні
процеси. Більше того, зникнення (а фактично ліквідація) основних
елементів середньовічної етнічної державності на Україні як наслідок
централізаторської політики царизму, особливо Петра І й Катерини II,
відбувається водночас з появою у надрах народності первісних ознак
буржуазної нації. Та, як це не парадоксально на перший погляд, без
розгляду феодальної держави (хоча б у загальних рисах) не можна в усій
повноті усвідомити потенційні можливості українців при збереженні своєї
національної самобутності, забезпеченні власного існування як. етносу. В
період виникнення нації традиції усього попереднього розвитку
продовжували позначатись на багатьох сферах духовного життя місцевого
населення, навіки відкладалися у людській пам’яті. .
І все ж історичні реалії були такими, щоб українська феодальна
державність з яскраво вираженими етнічними рисами у середині XVII ст.
існувала уже в завершеному вигляді (це не суперечить тому факту, що
окремі органи управління ще формувалися або не були законодавче
закріплені) *. Народна ініціатива в один із найскладніших і переломних
етапів історії створила життєздатний суспільно-політичний організм, який
став важливим засобом у справі мобілізації всіх сил для відсічі
польсько-шляхетської експансії та об’єднання (як передбачалося) України
з Росією. Разом із тим не можна ігнорувати соціальний характер
Української держави, яка стала надійним інструментом проведення політики
козацької старшини і придушення антифеодальних виступів
селянсько-козацьких мас.
Нарешті ще одне питання, яке потребує якнайпильнішої уваги і виваженого
розгляду. Йдеться про подальший розвиток державності на Україні після
1654 р. Відомо, що царський уряд визнав якнайширшу автономію українських
земель у складі Росії («Березневі статті» 1654 р), Однак юридична норма
в цьому випадку докорінним чином відрізнялася від реального життя.
Існування автономних прав України, закріплених політичними актами
гетьмана з царськими урядовцями, не могло бути ні довготривалим, ні
міцним, і справа тут не тільки у «злодійстві» та «підступності»
російських царів чи «безхарактерності» та «слабовольності» українських
гетьманів, а й у впливі об’єктивних історичних факторів. Саме життя
досить часто вносило свої корективи та зміни. Так, у XVIII ст.
збільшення населення на Запоріжжі й ускладнення в зв’язку з цим функцій
управління та суду зумовили появу тут нових
б.
дело в том, что Невский прекрасно понимал, что у наших войск не хватит сил противостоять Золотой Орде, поэтому он вел мирную политику, поджидаямомента готовности нашей армии.
Трипільська культура розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії
Археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення,