Не зривайте ромашок. Якщо ми iх будемо зривати, то вони з роком будуть тiльки зникати з планети.
Людина навчилася виробляти з ромашок рiзнi лiки, чай i ще багато iншого.
Але людинi все одно чи будуть ромашки на планетi, чи не буде.
Отже, люди не зривайте ромашки просто так, якщо це не для лiкiв або не для чаю, то не треба цього робити. Треба бути людиною, а не звiрем.
<span>Багатий бідного не знає. Багатий їсть, коли що схоче, а вбогий — коли що трапиться. Багатий хитрий на гроші, а бідний на видумки. Багатий ходить до бідного літом, а бідний до багатого взимі. Багатій не дивиться, чим убогий живиться. Багато диму — мало тепла. Багато нового, та мало доброго. Багатого проводять, щоб не впав, а бідного щоб не вкрав. Багатому — щастя, убогому — діти. Багатому життя, а бідному виття. Багатому і в будень свято, а вбогому і на Паску піст. Багатому і під гору вода тече, а бідному в долині треба криницю копати. Багатому свято, а бідному діла багато. Багатому щастя, а вбогому трясця. Багатство дме, а бідування вдвоє гне. Багатство ум родить, а бідність і той, що був, губить. Багач їсть у середу лучче, як бідний у Великдень. Багач не відає, що бідний обідає. Багач норовить, як би бідного з ніг збить. Багач ся дивує, чим бідний діти годує. Багачеві прибиль, а біднякові загибель. Балакає густо, а виходить пусто. Без збутку — не бачить прибутку. <span>Бережи чуже, неначе око своє.<em><u /></em></span></span>
Я дуже люблю нашу народну українську мову, гнучку, цвітисту й таку м'яку. Запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів... Надзвичайна мова наша також є таємницею. У ній усі тони й відтінки, усі переходи звуків від твердих до найніжніших... Дивуєшся дорогоцінності мови нашої: у ній що не звук, то подарунок, усе крупне, зернисте, як самі перли. У нашій мові стільки ніжних, сердечних, пестливих слів: ясочко, зіронько, серденько, квітонько.