Узагальнювальне слово своїм значенням охоплює всі однорідні члени в реченні і є завжди таким же членом речення: Між людьми видніються вози з усяким селянським добром: діжечками, скринями, плугами й деякими іншими домашніми речами. Узагальнювальне слово може стояти перед однорідними членами речення або після них: І все поволі зникає: море, стелі, земля. На вершечку стрілецької гори, на горах і долинах — скрізь уже запанувала тиша. Узагальнювальне слово виражається різними частинами мови, але найчастіше — займенником, іменником, прислівником: Усе навколо: дерева, птахи, люди — сповнене весняної, пружної, нестримної сили. З хати виходять люди: і дівчата, і молодиці, і чоловіки. На річці, в лісі, на полі — усюди німа тиша. Найчастіше узагальнювальними словами виступають означальні та заперечні займенники: все, всі, кожний, всякий, ніхто тощо і прислівники місця та часу: скрізь, кругом, навкруги, всюди, ніде, завжди, ніколи: Папери були скрізь: і на столі, і на полицях, і навіть стіни були обліплені ними. Якщо узагальнювальне слово стоїть перед однорідними членами, то у вимові робиться пауза, а після узагальнювального слова ставиться двокрапка: Усе в чеканні: спілі краплі рос, земля і місяць, вишні і тополі. Якщо узагальнювальне слово стоїть після однорідних членів речення, то перед ним у вимові робиться пауза, а на письмі ставиться тире: Кожен кущик, горбок, долина, стежечка — все це йому знайоме. Якщо однорідні члени речення йдуть за узагальнювальним словом і не закінчують речення, то перед ними ставиться двокрапка, а після них тире: І все: і штурмуюче море, і голубіюче небо, і далекі, ледь окреслені хмари — пройняте легеньким серпанком рухливого. Якщо при узагальнювальному слові є слова а саме, як-от, наприклад, то перед ними ставиться кома, а після них — двокрапка: Усяке птаство, як-от: деркачів, перепілок, куликів, курочок — можна було викосити косою з трав або впіймати. - See more at: http://shkolyar.in.ua/uzagalnuvalne-slovo
Є на світі дивний край.
Зветься "Україна",
Де радіє водограй,
Ллється пісня солов'їна.
Де доброзичливий народ
Хлібом-сіллю радісно зустріне,
Де весело танцюють хоровод,
Де кожен в зелені гори, явори,
Широкі степи і у море з радістю порине.
Вишневий сад – це найбільш поширений пісенний образ, з багатою, значущою символікою. Окраса обійстя, він манить несподіванками, прохолодою літнього дня. Сад буває ознакою маєтності, достойності. У вишневому саду копає козак криниченьку, сподіваючись на зустріч із коханою дівчиною, а та розраює тугу невимовну, шукаючи милого в уявних мандрах по світу. А бурлака у відомій бурлацькій пісні заповідає поховати себе у вишневому саду.
Які тільки ситуації в ньому не відбуваються, які почуття не розкриваються, змальовані в народній творчості.
Тож не дивно, що багато поетів та письменників звертаються до цього образу – Леонід Глібов у «Квітковому весіллі», Михайло Старицький у вірші «Думка», оспівують вишневий сад у своїх поезіях Павло Тичина, Олександр Олесь, Микола Вінграновський, Кесар Білиловський та інші.
І сам Тарас Григорович неодноразово звертається до цього образу вишневого саду, вимальовуючи ніжні, проникливі рядки з багатоманіттям інтонацій, прекрасні, барвисті й повнозначні.
Вірш «Садок вишневий коло хати» належить до класики романтичної пейзажної лірики. Простими й зрозумілими словами сказано наче б звичайне і повсякденне, але чому ж болить душа? Чому на очі навертаються сльози? У поезії немає чітко окресленого образу автора, ніби й не споглядається ніде його позиція, чому ж таке відчуття, що поет присутній ось тут, зараз, біля столу? Ось трохи задумається і скаже ще якусь прекрасну фразу, яка залишиться із нами на віки.