Генерал-майор Советского Союза Роковский
этногенез румын -это настоящий феномен, румыне, как и многие др романские народы восточной ветви(молдовяне, венгры) долгое время находились под власть других . иногда даже полностью противоречащих их оригинальной культуру, быту и традициям государств. В результате из-за активного вмешения других близких и далеких племен, наций и народов сформироваласть культура и нация, частично впитавшая всебя другие культуры, тем не менее удивительно то что народ, разорванный границами, а иногда и испытывающий проблемы из-за соседей(насильное приучение к исламу в османской империи) дожил до наших дней и может предоставить единую , целостную культуру. К примеру у евреев столкнувшихся с той же проблемой есть десятки разных нац костюмов, политически и национально это даст этому народу возможность быть ближе к другим культурам и странам, гордится собой и своей стойкостью
Жизнь русского земледельца была обыкновенной. Он просыпался с криком петухов и шел на помещичьи поля. Там он работал не покладая рук до обеда. В полдень устраивался полевой обед. Земледельцы не устраивали изысканных обедов. На столе у них обязательно был хлеб. Пили они молоко или воду. По праздникам они употребляли мясо. В семьях царил патриархат, поэтому большую часть времени женщины проводили дома, занимаясь домашним хозяйством и воспитанием детей. В период сбора урожая все выходили на помощь.
В добу Руїни сталася трагедія розчленування українських земель між Річчю Посполитою і Росією згідно з договором між ними у селі Андрусів у 1667 р. Україна зникає як суб’єкт міжнародної політики і стає розмінною монетою в політичній грі її агресивних сусідів, об’єктом їхньої колонізації. Правда, на Лівобережжі в складі Російської держави ще зберігалась обмежена внутрішня автономія. Кожен новий обраний гетьман укладав окремий договір (статті) з московським урядом. В основі цих договорів лежали так звані “Статті Б. Хмельницького”, але з кожним наступним договором вводились все нові обмеження української автономії. Досить проаналізувати Переяславські Статті 1659 р. – Ю. Хмельницького, Московські Статті 1665 р. – І. Брюховецького, Глухівські Статті 1669 р. – Д. Многогрішного (певний виняток, бо були трохи кращими, ніж попередні), Конотопські Статті 1672 р. – І. <span>Самойловича</span>
