Доспівалась пташка до зими, прийшлося під стріхою зимувати.Всяка пташка своє гніздо знає. Кожна пташка своє гніздо хвалить. Погана та пташка, якій своє гніздо не миле.Добра птиця свого гнізда не каляє.Про те зозуля кує, що свого гнізда не має.<span> Зозуля своє гніздо не в'є, діток своїх роздає.</span>
Григір ТютюнникЛАСОЧКАоповіданняЯк сонце тільки-но червонило небо на сході, Арсен уже сидів у човні біля своєї верби і пильнував за вудками. В лісі бродив туман, підзо-лочений сонячним промінням, туркотіли при-путні, вистукували дзьобами дятли, а іноді лунко тріщало галуззя і було чути: хро-хро... хря-хря...Арсен знав, що то вепри з виводками вепре-нят вертаються з нічного пасовиська у свої сховища...А одного разу, коли Арсен, зігрітий сонцем, куняв у човні, то підводячи, то опускаючи голову, за спиною в нього почулося тоненьке скімлення. Арсен прокинувсь і огледівся.Високо на кручі, супроти човна, схиливши голову набік, стояло лисеня. Воно дивилося трохи здивованими і зовсім не хитрими очима.Потім перевело погляд у задок човна і облизну-лося: на дні, засланім травою, лежала риба.— Ану! — сказав Арсен і ляснув себе долонею по коліну.Лисеня трохи позадкувало, проте не втекло.— Бойове! — сказав Арсен.— То що тобі — рибки закортіло?Лисеня тоненько писнуло.— Ну, на вже,— Арсен трохи подумав і додав: — Ласочка...Рибина летіла вище лисеняти, але воно прудко підскочило й ухопило її передніми лапами.— Молодця! — похвалив Арсен і заходився міняти наживу.А коли озирнувся, лисеняти вже не було.<span>Однак наступного ранку воно прийшло знову. І знов Арсен кинув йому рибину — одну, бо лисеня більше не просило.</span>Так вони й потоваришували. Незабаром лисеня вже знало, що його звати Ласочка і що коли Арсен каже: «Встань!» або «Ляж!», то треба вставати або лягати. Знало також і те, що риба інколи не клює. Сидить-сидить Арсен, а поплавки на його вудках ані ворухнуться. Тоді Ласочка не скімлила і не молотила хвостом по землі, як завжди, побачивши у човні рибу, а лягала в траву й ждала. Арсенові набридало дивитися на нерухомі поплавки, і він часто-густо засинав.Сидить і спить.А якось чує крізь сон: Ласочка дзявулить. Прокинувся, аж поплавка на одній вудочці немає, поринув. А лисеня на кручі вухами пряде, передніми лапами дрібушить-витанцьовує од нетерплячки. Вхопив вудочку, смик — є окунь!— На, Ласочко, це ти спіймала! — весело сказав Арсен і кинув окуня на кручу. З того дня він вже не боявся спати, бо як тільки поплавок ворухнеться, то Ласочка його й розбудить.Так вони й рибалили вдвох.Потім настала довга-предовга зима. Ліс прибрався в іній та ожеледець. І не співали вже в ньому птахи, тільки вітер ночами завивав у гіллі.Старий Арсен уже не ходив на річку, але часом згадував Ласочку: де-то вона тулиться в таку холоднечу?А весною, коли крига скресла і сонце вгріло, одніс Арсен човна на річку, полагодив вудки і знову, як торік, сів ловити рибу — бабі та внукам на юшку. Вудить та все озирається: чи нема, бува. Ласочки? Раз, і вдруге, і втретє — немає...А вчетверте озирнувся — стоїть на кручі велика пухнаста лисиця з розумними, але зовсім не хитрими очима, а поруч неї — лисеня.— Ласочко? — невпевнено покликав Арсен. Лисиця задріботіла передніми лапами, замолотила хвостом по землі й лягла. Лисеня ж, побачивши у човні рибу, облизнулося й тихенько заскімлило.— Те-те-те...— весело сказав Арсен.— Це що ж виходить: я увесь ваш рід годуватиму?І кинув на кручу рибину.Лисеня спіймало її передніми лапами і стало їсти. А Ласочка сиділа нерухомо, пильно стежачи за поплавками...<span>З того часу вони рибалили втрьох.</span>
Не совсем понимаю что имеется ввиду под "тайным". Базаров - нигилист и отрицает существование любви, он в нее не верит, но по иронии сам влюбляется в Одинцову. Его чувства сильные, но признается в первый раз он грубо, что ее и отталкивает. Второй раз Базаров делает признание уже перед смертью, он просит отца, чтобы тот сообщил о его смерти ей. Она приезжает, и Базаров раскрывается как романтик, он говорит "Дуньте на умирающую лампаду, и пусть она погаснет". Все это время в нем боролся романтик и нигилист. Перед смертью спадают все маски и мы видим Базарова таким, какой он есть.
Люди должны быть добрыми, отзывчивыми, порядочными и щедрыми. Зло людей обязательно возвращается к ним. Например если человек сделал что-то плохое, то это зло к нему вернётся. Так-же люди должны быть щедрыми, со всеми делится. Люди должны быть порядочными. Они должны не мусорить. Хорошо обращаться с другими и на зло отвечать добром.
Трудолюбивая,спокойная,скромная,щедрая,доверчивая,терпеливая,молодая,красивая,добрая.