Национальный герой Украины. Не знать его биографию стыд для любого, уважающего себя украинца.Родился поэт 9 марта (25 февраля) 1814. Местом его появления на свет было село Моринцы (Киевская губерния на то время). К несчастью Тараса, родился он в семье крепостного, помещиком которого был Энгельгардт. После 2 лет проживания в Моринцах семья Тараса Григорьевича переехала в с. Кириловку, где он и провел все свое тяжелое детство. «Тяжелое», потому что его мать умерла в 1823г., когда Тарасу Шевченко было всего 9 лет. После ее смерти отец женился второй раз, причем его избранницей была вдова, у которой было трое детей. Неудивительно, что она недолюбливала Тараса Шевченко и относилась к нему сурово, а порой и жестоко. Единственным человеком, который относился к Тарасу с пониманием и сочувствием, была его сестра, Екатерина. Но после того как она вышла замуж ее поддержка закончилась. В 1825 умирает отец, а Шевченко только исполнилось 12 лет. Началась взрослая жизнь, несправедливая и жестокая…
Тарас Шевченко с рождения любил писать и рисовать. В детстве он часто прятался в бурьяны и на маленьком клаптике бумаги сочинял стихи или рисовал. Несмотря на то, что он остался сиротой, Тарас Григорьевич старался найти себе учителей. И находил. Первым его учителем был дьячок, который любил выпить и не раз сек Тараса из-за плохого настроения. Несмотря на такую учебу, Шевченко все-таки смог выучить грамоту. Вторыми его учителями были соседние маляры, но они смогли лишь обучить Тараса Шевченка элементарным приемам рисования. После них Шевченко стал пастухом овец, но недолго им был, так как когда ему стукнуло 16 (в 1829г.) его забрали в прислуги Энгельгардта (изначально в роли поваренка, потом - казачка). <span>Увлеченье живописью не проходило, а наоборот увеличивалось с каждой минутой. За эту страсть Шевченко не раз получал «по шее» от своего хозяина. Устав лупить Тараса и заметив у него талант к рисованию, Энгельгардт отдал его на обучение к мастеру живописи, Ширяеву. Именно там Шевченку, удавалось (когда улыбалась удача) срисовывать статуи в Летнем саду и посещать Эрмитаж. Однажды, срисовывая очередную статую, Тарас Шевченко познакомился с И.М. Сошенком. Это знакомство сыграло огромную роль в биографии Тараса Шевченка. Ведь именно благодаря Сошенко он познакомился Венециановым, Брюлловым, Жуковским. Эти люди и выкупили Шевченко у помещика Энгельгардта. По тем временам это было целое состояние. И что б получить его получить Брюллов нарисовал портрет Жуковского. С помощью графа Вьельгорского был устроен частный аукцион, на котором продали этот портрет за 2500 рублей. Именно за эту цену был </span>
Антонім до слова: Жалібно - хвилькувато
Той, хто принижує оточуючих, ніколи не буде великий сам
Люди - не тільки біологічні, але й соціальні істоти. Ми всі живемо у соціумі, тому для будь-якої людини природно самостверджуватися. Дуже добре, коли людина самостверджується за допомогою дій, корисних для оточуючих та для суспільства у цілому - наприклад, досягає успіхів у творчості. Але, на жаль, є люди, які самостверджуються, принижуючи інших.
Зрозуміло, що це тупіковий, деструктивний шлях. Приниження інших не зробить таку людину кращою, тим більше великою, а якраз навпаки. Така людина отримує якесь збочене задоволення від того, що робить чиєсь життя гіршим. Чому люди це роблять? Напевно, тому, що принизити оточуючих легше, ніж стати кращим у чомусь і таким чином виділитися з натовпу. Виділятися розумом, знаннями та вміннями, успіхами у праці або творчості - все це потребує здібностей та неабияких зусиль. Людина, яка не здатна на щось конструктивне, до того ж не обтяжена вихованістю та совістю, може обрати "легкий" шлях до самоствердження, тобто буде самостверджуватися за рахунок інших. На мій погляд, це ознака дрібної, поганої душі. Великою така людина не стане ніколи.
Дійсно велика людина ніколи не відчує потреби образити або принизити когось. Велика людина взагалі не дуже зважає на те, що про неї думають інші і як вона виглядає на їхньому фоні. Її це просто не цікавить. Тому, якщо хочеш бути великою - або просто достойною - людиною, слід вибирати вірний шлях самоствердження.
Я знаю сучасне
прислів’я: «Одне добре діло цінніше ста проповідей». Я з цим абсолютно
згоден. Мало навчати добру та «читати мораль» іншим. Потрібно ще робити
дійсно важливі, корисні для людей справи. А це не всі люди вміють.
Наприклад, багато хто з нас співчуває безпритульним тваринам. Ми любимо
подивитися в Інтернеті сльозливі картинки з їхніми зображеннями. Але
мало хто годує цих тварин, бере їх до хати, лікує або організовує для
них притулок.
Іноді хороші та добрі слова самі собою стають корисною справою.
Наприклад, ваш друг чимось засмучений. А ви втішаєте його, даєте корисні
поради, просто розважаєте, дякуєте за все, що він вам зробив хорошого.
Але все одно слово не має такої ваги, як добра справа. За гарними
словами не завжди стоїть справжній корисний вчинок.
Загалом, я вважаю, що доброта - це перш за все діло. До того ж справжній
добрий вчинок завжди робиться безкорисливо. Воно чимниться «за порухом
душі». Доброта може виявлятися і в малих вчинках, необов’язково у чомусь
великому. Наприклад, варто приготувати вечерю втомленій після роботи
мамі, захистити слабкого. Або власноруч посадити клумбу у запиленому
місті.
Доброта дійсно починається з малого. Хоча з часом людина буде здатна
творити і великі справи. Як мати Тереза, наприклад, яка допомагала
мільйонам бідних та хворих людей.
Добрі вчинки приностять радість не тільки оточуючим людям, але і тому,
хто їх робить. Без добра життя нещасне. На цю тему в народі існує ще
одне прислів’я: «Зле тому, хто добра не робить нікому».
Скопійовано із сайту "Uatvory" http://www.uatvory.ru/2014/04/blog-post_21.html