1) Хати стояли рядком віконцями на південь, оточені огородами та садками.
2) Вказували на це старі, зеленим мохом порослі стріхи, втоптані вулиці, стара церковця і чималий цвинтар із дерев'яними, почорнілими від старости похиленими хрестами.
Недопив,недомив пишуться разом
- Ми маємо донести до вашого відома, що ваше підприємство є небезпечним для оточення. Шкідливі речовини, що залишаються після виробничого процесу потрапляють у водойму поблизу заводу і спричиняють хвороби мешканців річки та рослин, що висаджені вздовж берегу.
<span>Прикме́тник<span> — самостійна
частина </span>мови<span>, що виражає ознаку
предмета, </span><span>тобто ознаку іменника. Із цього ми
розуміємо, що прикметник в першу чергу
тісно пов ’язан із іменником граматично. </span>Прикметники за значенням
поділяються на такі розряди:</span><span><span>·
</span>якісні<span>, що виражають ознаки предметів
безпосередньо власним лексичним значенням: сумна пісня, яскрава
особистість</span></span><span><span>·
</span>відносні<span>, що позначають ознаку предмета не
безпосередньо, а через відношення його до іншого предмета, явища, дій: вступний
тест, прикордонний пост;</span></span><span><span>·
</span>присвійні<span>, що виражають належність предмета певній
істоті: материн рушник, Мартин зошит.</span></span>
<span>Присвійні
прикметники утворюються від назв людей і тварин : сестра —
сестр-ин, Ольга —
Ольж-ин, соб-ач-ий, кач-ач-ий<span>.</span></span>
<span>Із цього ми
бачимо, що прикметник надає глибшого змісту будь-якому іменнику. Завдяки
прикметникам автор розширює малюнок, який описується у творі, що в свою чергу
дозволяє нам, читачам, глибоко поринути в світ книги.</span>