Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути»
Риси характеру Климка: а) щирий, добрий, працьовитий; б) мужній, вольовий; в) благородний, чуйний, уважний, турботливий г) винахідливий.
Прагнення Климка а) прагнення навчитися; б) відповідальний за доручену справу; в) шанобливе ставлення до дружби
1) Захар Беркут казав, що сім'я Беркутів ніколи не сплямують своїх рук і серця, тому що Беркути радше самі загинуть, ніж загинуть інші люди через них.
2)<span>Батьки і браття! Нинішня наша побіда – велике діло для нас. Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се! Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас. Але я знаю, браття, і чує се моя душа, що се не був остатній удар на нашу, громадську твердиню, що за ним підуть інші і вкінці розіб’ють нашу громаду. Погані часи настануть для нашого народу. Відчужиться брат від брата, відмежиться син від батька, і почнуться великі свари і роздори по руській землі, і пожруть вони силу народу, а тоді попаде весь народ у неволю чужим і своїм наїзникам, і вони зроблять із нього покірного слугу своїх забагів і робучого вола. Але серед тих злиднів знов нагадає собі народ своє давнє громадство, і благо йому, коли скоро й живо нагадає собі його: се ощадить йому ціле море сліз і крові, цілі століття неволі. Але чи швидше, чи пізніше, він нагадає собі життя своїх предків і забажає йти їх слідом. Щаслив, кому судилося жити в ті дні! Се будуть гарні дні, дні весняні, дні відродження народного! Передавайте ж дітям і внукам своїм вісті про давнє життя і давні порядки. Нехай живе між ними тота пам’ять серед грядущих злиднів, так, як жива іскра не гасне в попелі. Прийде пора, іскра розгориться новим огнем!
3)А
</span>
Характеристика Омелько Кайдаш Омелько Кайдаш: стельмах, небагатослівний, забобонний, віруючий, «зазнав панщане горе», полюбляє перехилити чарку. «Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною.» Характеристика Маруся Кайдашиха «Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана, куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства». Маруся Кайдашиха — «від її погляду молоко кисне», «на словах, як на цимбалах грає», сварлива, улеслива, любляча бабуся. Характеристика Карпо «Кайдашева сім’я» Карпо: мовчазний, жорсткий, «з нього буде добрий посіпака», працьовитий. «Широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.» Характеристика Мотрі «Кайдашева сім’я» Мотря: «має серце з перцем», «бриклива, як муха у Спасівку», заможна, галаслива, жорстока. «Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум’яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите . щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з злістю.» Характеристика Лаврін «Кайдашева сім’я» Лаврін: лагідний, жартівливий, протилежний за характером і зовнішністю своєму брату, неконфліктний, романтичний. «Молоде довгасте лице було рум’яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи — все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.» Характеристика Мелашка «Кайдашева сім’я» Мелашка: вродлива, добра, лагідна, з бідної сім’ї, тиха. «Була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.»
Дві білочки
Українська народна казка Поділля
<span>Жили собі дві білочки у густому лісі у
дуплах. Однаково гарні, пухнасті, ловкі, риженькі. Тільки не однакової
вроди. Одна з них цілий день трудилася: збирала горішки, гриби, жолуді і
все складала у своїй хатинці. А друга була зовсім лінива. Цілими днями
гралася стрибала з гілки на гілку. А схоче поїсти — не журиться, бо
літом усюди їжі повно. То горіх, то жолудь, то корінці якісь. Погризе
того, іншого та знову скаче весела.</span>
Тим часом перша білочка наносила собі в дупло повно всілякої їжі.
Вже заздалегідь застелила свою хатинку мохом і сухим листям, щоб взимку
було тепло. Та й дверці приробила до свого дому.
Так пройшло літо, у одної білочки у праці, а у другої у іграшках.
Минула вже й дощова осінь, прийшла холодна зима. У лісі стало сумно і
пусто: ні листка, ні грибів, ні горішків, тільки голі дерева і сніг.
Сидить собі у теплому дуплі роботяща білка і гадки про біду не має. І
м’яко їй, і тепло, і їсти є що.
Не так жилося її лінивій сестрі. У її дуплі ні вікон ні дверей. І
навіть жодного горішка нема. Сидить бідна, голодна, замерзла, у клубочок
скотилася. Тут вона пригадала про свою сестру, та й думає собі: «Піду я
до неї, хай допоможе чим-небудь, у неї гори припасів. А літом їй
поверну».
Іде вона до сусідки і несміливо стукає у двері. Та глянула на нещасну напівмертву сусідку і все зрозуміла.
— Прошу сідай, саме на обід прийшла. Зігрійся трохи у моху, а я
принесу горішків, жолудів. А як хочеш, живи разом зі мною, мені так
сумно самій.
— Але я ж не заслужила на таку доброту.
— Нічого, тепер ти також будеш дбати так, як я, бо пізнала, що без праці нема добра. От будемо разом працювати і жити.
<span>І відтоді жили дві білочки разом. А найближчого літа лінива стала роботящою і принесла великі припаси харчів до спільної хати.</span>