Конвалія — це невелика рослина роду багатолітніх трав родини лілейних.
<span>Конвалія виростає до 20—30 сантиметрів заввишки, має довге та широке листя, в період цвітіння на стеблині з'являються білі невеличкі квіти, що розташовуються одна за одною і мають сильний приємний аромат. </span>
<span>Росте конвалія в лісі, любить затишні тінисті місця, цвіте в нашій місцевості на початку травня. </span>
<span>Конвалію використовують у фармацевтичній промисловості для виготовлення ліків, а також як декоративну квітку.
</span>
Ці слова І. Багряного в його романі «Сад Гетсиманський» передають
дух жорстокої епохи в житті українського народу, епохи репресій та
поневірянь, підозри та зради. Багряний узявся за розгляд такої непростої
теми тому, що він сам був свідком цих подій: він був заарештований,
довго знаходився у в’язниці, але йому все ж пощастило залишитися після
всього цього живим. Отже, роман «Сад Гетсиманський» містить автобіографічні факти.
Назву «Сад Гетсиманський» було взято Іваном Багряним з Біблії. Сад
Гетсиманський — місце, де Юда зрадив Христа. Зраджено було і головного
героя твору Андрія Чумака. Він втік з табору, де знаходився за свої
погляди, і повернувся додому на похорон батька. Але вдома він не встиг
пробути і доби: до його хати приходять працівники НКВС і забирають
Андрія з собою. По дорозі до в’язниці він помічає зміни рідного міста,
де довго не був: кругом червоний колір, фарби облупилися. Колись цей
колір був кольором революції, а тепер став кольором насильства і страху.
Також він помічає зміни в обличчях людей. Люди «засмоктані, виснажені,
обдерті. Зосереджені в собі, позначені тавром суворої професії».
В’язниця знаходилась в Харкові на вулиці Раднаркомівській. Це велике
місто теж змінилося, тепер Харків був «понурий, припорошений сажою і
посипаний сміттям». Негативні враження Андрія доповнює зустріч з
працівником НКВС товаришкою Нечаєвою. Нахабство, брутальні вислови з її
вуст — все це не схоже на поведінку жінки, яка в уяві Андрія повинна
бути лагідною та ніжною. Будинок управління НКВС називали
«фабрика-кухня». Андрій чує, як працює конвеєр
«фабрики-кухні».
Звідусіль чути стогін людей та страшні відгуки мордування. Органи
безпеки знищують «ворогів народу». Ці «вороги народу» — найосвіченіші
люди: інженери, професори, студенти, письменники
Єдина іх вина в тому, що вони мають здатність мислити, а не сліпо вірити в ідеали.
Андрій на собі відчуває ті нелюдські умови, в яких треба жити: тіснота,
духота, відсутність їжі. Для тоталітарного режиму людина — це «дірка
від бублика». В СРСР людей вистачить». Всі ці жорстокі тортури повинні
вбити в людях всі прагнення, перетворити їх в оті «дірки». Ця система
намагається зламати у людей бажання кращого життя, хоче зробити з них
слухняні машини. Але чи можуть сотні тисяч людей бути ворогами народу? В
одному з діалогів зі слідчим Андрій каже, що один чоловік може бути
ворогом народу, десять може, тисяча, але мільйони людей — це не вороги
народу, це сам народ. Отже всі люди, які будували цю країну,
сподіваючись на краще, зараз за ґратами в’язниць. Тому не випадково
кульмінацією твору є поява в камері дідуся. — Карла Маркса. Кругом була
атмосфера недовіри і зради. Немало з колишніх відомих революціонерів, а
також самих працівників служби безпеки також могли опинитися серед
«ворогів народу». Можна було «завербувати» будь-якого працівника цієї
установи: треба було» лише звинуватити його перед начальством в тій
самій «контрреволюційній діяльності». Всі наглядачі поводилися з
в’язнями дуже суворо, але був з них один не прізвище Мельник. Всі в’язні
його дуже поважали за його добрість, казали, що він єдина людина в цій
установі. Коли потім Андрій дізнався, що Мельник власноручно
розстрілював людей, його це дуже вразило. Таку саме дволикість мав і
тодішній режим. Широкі маси людей бачили в ньому своє щастя, своє
спасіння, але мало хто знав про те, що діялося за стінами в’язниць
кожного міста цієї країни, бо звідти вже ніхто не повертався. Уряд лив
невинну кров народу, який його так підтримував. Мельник уособлює в собі
весь державний лад.
Іван Багряний детально досліджує всі дрібниці
в’язничного життя. На п’ятистах сторінках роману він до дрібниць
зображує побут в’язнів, засоби ведіння слідства, характеризує майже
кожного героя цього твору, розповідає про звинувачення, які висувались
в’язням.
•На окне, на полке
Выросли иголки
Да цветки атласные -
Алые и красные.
<span>(Кактус)
</span>
•Стоит в саду кудряшка -
Белая рубашка,
Сердечко золотое.
Что это такое?
<span>(Ромашка)
</span>•Синенький звонок висит,
Никогда он не звенит.
<span>(Колокольчик)</span>
У всі часи, починаючи з кам’яного віку, усюди йшла боротьба: за краще місце, за більший шматок м’яса, за найкрасивішу жінку. Завжди і у всьому люди борються, змагаються між собою. Але я проти цієї боротьби. Я не кажу, звичайно, що не можна зовсім не боротися, наприклад, за себе. Навпаки, кожна людина прагне вибити собі місце під сонцем. Але часто таку боротьбу супроводжує користь, брехня, заздрість, насильство, вбивство. І я проти цього.Війна – це жахливо. Смерть, голод, розруха, плач дітей, жінок, виття матерів. Але завжди війна йде під гаслом «на благо». Всі правителі, або лідери якихось організацій кричать про свободу, про достаток. «Ось завоюємо цю територію, розгромимо ось цю країну, і тоді ми станемо вільні, станемо багаті» – закликають вони народ. Але чи заклик це до свободи?Що по суті свобода? Безмежна свобод – абсолютна убогість. Ти не маєш нічого, не володієш нічим. Ти вільний від суспільства, від світу і ти стаєш абсолютно самотнім. Але так ніколи не буде. І всі великі лідери знають це. Вони обіцяють людям неможливе, але так, що люди вірять і йдуть за ними. Наполеон, Гітлер, Сталін – всі вони були великі оратори, але скільки на їхніх руках незмивної крові. Всі ці люди крокували через народ, йшли по головах, потопали в крові, вони чули, як ридали жінки, плакали маленькі діти, але все одно змушували своїх солдатів вбивати.Для чого ж тоді війна? Мені згадується ляльковий театр, на чолі якого ляльковод, а жертви – маріонетки. Ляльковод може змусити свою ляльку робити все що завгодно: любити, говорити або ж красти, вбивати. За визначенням зі словника російського мовознавця Ожегова маріонетка в переносному сенсі – це людина, що діє з чужої волі, повністю їй підкоряється, яка є слухняним знаряддям у чужих руках. І якщо настає той момент, коли ляльководам потрібні жертви, люди йдуть за ними. Ми списуємо це на відвагу, на героїзм, але чи так це?Ми співаємо про те, якою страшною була Велика Вітчизняна війна. Кожен рік 9 травня ми відзначаємо велику перемогу. Ми співаємо про те, що зараз живемо в мирний час. Але хіба це так? Я вважаю – ні. Війна йде і зараз. Вона навколо. Це війна людини з суспільством, державою. Ми страшимося цифр загиблих на війні, але в післявоєнні роки і по наш час число вбитих набагато, набагато більше! Ось такий мирний час.Крім того, до цих пір продовжується «гонка озброєнь». Так, зараз про це не говорять у відкриту. Але кожна країна, весь світ проводить ядерні випробування, розробляє найновішу зброю. Для чого, якщо ми живемо у мирний час? Я проти цього і віддаю свій голос проти війни!<span>
</span>