<span>БССР или Белорусская
Советская Социалистическая Республика представляла собой союзную республику СССР.</span>
ССРБ провозглашена 1 января
1919 года. 31 января Советская Социалистическая Республика Белопуссия вышла из
состава РСФСР и 27 февраля объединилась с Литовской Советской Республикой в
Социалистическая Советскую Республику Литвы и Белоруссии.
В период с 1919 по 1939
произошло много подобных территориальных изменений.
Традиционно, территориальные
изменения делятся на Первое укрепление БССР(1924г) и Второе укрепление БССР
(1926г).
16 января 1919 года
выделились Витебская, Смоленская, Могилевская губернии и в составе БССР остались
только Минская и Гродненская губернии.
В период Первого укрепления
БССР, в марте 1924 года Витебская, Смоленская, Гомельская губернии были
возвращены в состав БССР.
В период Второго укрепления
БССР, в 1926 году к БССР были присоединены Гомельский и Речицкий уезды.
И только в 1939 году
Западная Белоруссия была присоединена к БССР.
Конечно изменение границы в Карелии и на Карельском перешейке в пользу СССР(4 вариант), это и было целью сов-фин. войны, обезапасить Ленинград перед возможной войной против Германии, чьей союзницей была Финляндия(т.е. это отбрасывает 3 вариант, т.к. Финляндия - союзник Германии), следствием этого события так же не могло быть заключение договоров о взаимопомощи, т.к. Франция и Англия восприняли войну крайне отрицательно, а Латвия Литва и Эстояния были включены в СССР в 1940 году в результате раздела Польши между Германией и СССР по пакту Молотова-Риббентропа
Так что правильный вариант 4!
<span>На территории Великой Китайской равнины издревле существовали несколько государств, правители которых часто враждовали друг с другом. В 221 г. до н. э правитель одного из китайских государств – Цинь, разбив поодиночке своих соперников, объединил весь Китай под своей властью. Он стал называть себя Цинь Шихуан – «первый властелин Цинь». Территория государства была разделена на 36 областей во главе с наместниками, назначаемыми царем. На сегодняшнем занятии вы узнаете о времени правления одного из самых жестоких правителей древности Цинь Шихуане, посвятившем годы своего правления поиску секрета бессмертия.</span>
У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійсько-Угорською (20% площі) і Російською (80% площі) імперіями. До того часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. У Росії у XIX столітті особливу роль починає відігравати поліція, 3-є відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, жандармерія. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається винятково у народному середовищі. Тобто, на рубежі XVIII–XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне стояло питання про саме її існування. Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у XVI столітті, коли значна частина найосвіченіших вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від національної культури, православ'я, ополячилася. В тих умовах роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе козацтво. Однак до кінця XVIII століття козацька старшина стала частиною російського дворянства і втратила колишню роль. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства — національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.
Українська культурна і національна ідентифікація наприкінці XIX ст. формувалась на противагу загальноросійській культурній ідентифікації і була з самого початку тісно пов'язана з фольклорним шаром західно- та південноруської культури. Шанобливе ставлення до малоросійського фольклору породило українофільство, а потім — ідею державної самостійності України. Із самого початку українська національна культура і українська національна ідентичність у тому вигляді, в якому вони формувались у кінці XIX — на початку XX ст., були максимально наближені до самосвідомості, менталітету народних, селянських мас. І це вирішальний момент у розумінні української національної ідентичності[1].
Чтобы вызвать лояльность населения. Так как при огромнейшей территории это было необходимо, ведь религия была основной частью жизни средневекового человека