Ответ:
трагікомедія або просто комедія
Объяснение:
Кінь Шептало – головний герой твору під назвою «Білий кінь Шептало». Незважаючи на те, що автор використав образ коня, він наділив його рисами і характеристиками, які, як правило, характерні для людей, а не тварин. Думається, що такий літературний прийом цілком вийшов, бо в кінцевому підсумку на виході алегоричний образ білого коня на ім’я Шептало вийшов досить сильним і ефектним, він недалеко пішов від образу людини. Образ має безліч цікавих людських якостей і піднімає деякі проблеми життя людини.
Перше, що обов’язково необхідно сказати про цього коня, це те, що він не був звичайною твариною, такою же, як і інші коні. Він володів білим кольором. Як відомо, колір має велику важливість для коня, адже білі коні є великою рідкістю і дуже рідко використовуються для роботи, особливо такої важкої, яка була доручена коню Шептало. Тим не менш, кінь все-таки використовувався для найважчої роботи. Його зовсім не шкодували господарі, за найменшу помилку його нещадно били, тим самим показуючи, що він нічим не краще, ніж інші тяглові коні, хоча насправді він був багатьом кращим, ніж вони. Звичайно, все це суттєво впливало на коня і створювало на нього вельми негативний ефект.
Друге, що важливо сказати про цього коня, це те, що незважаючи на свій статус, який не відповідав тому, чого кінь заслуговував, насправді він був дуже примхливим і волелюбним. Одного разу він показав свій сильний характер і втік від своїх господарів, коли вони зовсім жорстоко стали з ним поводитися. Це можна було вважати справжнім кінським подвигом, адже Шептало провів кілька днів на повній свободі і повною мірою насолодився нею. Втім, надалі виявилася і інша частина характеру коня Шептало – він був дуже відповідальною істотою. Пробувши кілька днів на волі, він став замислюватися, як там поживає його господар, чи не дуже йому важко обходитися без Шептала в господарстві. Після цього кінь прийняв рішення повернутися в стійло. Таке рішення показує, що цей образ є багато в чому також і суперечливий, що має, так би мовити, подвійну мораль.
Як би там не було, але насправді таких розумних коней в природі не існує. Всім цілком зрозуміло, що автор цього твору хотів показати в образі коня людину, яка займається не своєю справою. Так часто буває, що люди починають займатися чимось певним, звикають до стабільності, а потім вже не можуть займатися чимось іншим, тому що бояться втратити існуючу стабільність. Хочеться порадити таким людям не боятися і не повторювати помилок коня Шептало, який повернувся назад в стійло і напевно надалі гірко пошкодував про свою сумну долю.
Над «Енеїдою» І. Котляревський працював близько 30 років (з перервами). Три перші частини вийшли друком у 1798 р., четверта — в 1809 р., п’ята — в 1822 р.; повністю твір завершено в 1825–1826 рр., а видано в 1842 р. після смерті письменника. 1798 р. перше видання «Енеїди» з’явилося завдяки ініціативі конотопського поміщика Максима Пурпури, який тоді служив у Петербурзі в медичній колегії і належав до гурту прихильників української мови та літератури. До його рук потрапив список перших трьох частин поеми І. Котляревського, і Пурпура своїм коштом видає її з характерною присвятою: «Любителям малоросійського слова». Автор був незадоволений вчинком видавця (друк здійснено без його згоди), проте патріотична ініціатива М. Пурпури заслуговує на схвалення.
1808 — друге видання «Енеїди». Його опублікували в типографії Івана Глазунова в Санкт-Петербурзі на основі видання 1798 року. Текст поеми і словник були скопійовані з помилками. Це видання, так само як і перше, вийшло без відома і згоди Котляревського. 1809 року, за фінансової підтримки Семена Кочубея, Іван Котляревський закінчив написання четвертої частини «Енеїди» і видав її разом із попередніми трьома окремою книжкою: «Вергилиева Энеида на малороссийский язык переложенная И. Котляревским. Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий, Санктпетербург, в медицинской типографии». На окремій сторінці Котляревський зазначав, що попередні публікації вийшли в світ без його згоди. Книжка містила словник з першого видання, а також авторський додаток під назвою «Дополнение к малороссийскому словарю», що мав 153 слова. Чимало помилок лишилися не виправленими. 1821 року Котляревський закінчив написання п’ятої частини «Енеїди», а 1827 року — шостої. Письменник також склав новий українсько-російський словник до «Енеїди» на 1547 слів на базі першого словника з видання 1798 року. З біографічних нарисів про Котляревського відомо, що він працював над «Енеїдою» до кінця життя. Незадовго до смерті автор продав рукопис харків’янинові О. А. Волохінову, який видав його завершений твір у шести частинах в 1842 році. Вихід у світ «Енеїди» став епохальною подією в культурному житті України. Це була перша друкована українська книга, написана живою народною мовою, що своєю появою стверджувала початок етапу у розвитку нашої літератури.
рослина не може без сонця а людина без їжі,води та повітря
Тема — уславлення мужності і нескореності людського духу.