батьки подарували мені золотий годинник, тепер я ніби золотошукач якому пощастило знайти справжнє золото
Уривок з оповідання "Незабутнє" О.Довженка
(Прислівники підкреслені)
<u>Спочатку</u> їхали закурені грузовики з речами. В грузовиках <u>поверх</u> речей сиділо безліч жінок з далеких міст.<u>Тоді</u> ще всі з них глузували.Покійна мати лаяла було їм <u>вслід</u>,бодай їм<u> добре</u> не було.А <u>потім</u> загули в небі страшні літаки ....
Триста дев'яносто п'ять, триста дев'яносто п'ятого, триста дев'яносто п'ятому, триста дев'яносто п'ять, триста дев'яносто п'ятим, ( на ) триста дев'яносто п'ятому, триста дев'яностото п'ятий
Уявімо собі на мить, що українці є однією сім'єю.
Це велика і дружня родина. У ній панує любов і злагода. Усі поважають один одного. Не сперечаються, а дослухаються до думки кожного. Не крадуть. Не ображають нікого. Не обманюють і не використовують інших. Поганих слів не вживають. Усі є добрими і щирими. Безкорисливими і співчутливими. Працьовитими і чесними. Люблять свій край.
У такому випадку зникнуть злочини. Не буде голодних і самотніх людей. Не будуть покинуті діти. У кожного будуть батьки, котрі любитимуть їх. Усі будуть щасливими. Головне не буде війни.
Прекрасне і потворне – два боки однієї медалі. Одне без іншого не існує, одне живиться від іншого. Навіть у повсякденному житті. Те, що викликає в людини захоплення і почуття насолоди, може вважатися прекрасним, а те, що викликає відразу і жах, – потворним. Добре розумілися на прекрасному і потворному давні греки. Попереднє визначення цих двох понять належить саме давньогрецьким мудрецям.Якщо пильно придивитися до життя навколо нас, то прекрасне і потворне самі себе викриють. Наприклад, вирази людських облич. Хижий і злий вираз на обличчі людини, звичайно, є потворним: не такою має бути людина. А ось світлочола людина з ясними очима, яка нагадує портрети епохи Відродження, може вважатися прекрасною. Тобто бути прекрасною для людини означає повністю відповідати своїй внутрішній суті. Коли ж між задумом Творця й поведінкою людини помітна разюча різниця, то це прояв потворного.Спробуємо відшукати не спотворений людиною ландшафт й уважно роздивимося його. Що б це не було – гай, степ чи ріка – кожен природний ландшафт прекрасний. Навіть стара напівмертва гілка або якийсь напівзруйнований камінь є втіленням одвічної гармонії і плину часу. Не можна сказати, що берег дикої річки некрасивий, тому що по ньому хвилі розкидали залишки водоростей. Адже саме так виглядала природа за мільйони років до появи людини, коли ні про прекрасне, ні про потворне ніхто ще й не чував.Те, що позбавлене душі, може бути досконалим чи довершеним, але ніколи – прекрасним. Для того, щоб витвір мистецтва, архітектурне диво чи просто посмішка засяяли всіма промінцями своєї суті, треба вкладати в них душу Адже людина за своєю природою – митець, і в її силах змінювати все навколо себе. Чудово було б, коли б ці зміни завжди виявлялися змінами на краще. Тоді б у світі було якнайбільше прекрасних речей, думок, почуттів і якнайменше потворної жорстокості в усіх її проявах.<span> </span>