Она о разрыве семьйи.О том как плохо завидовать.Как плохо делать злые поступки.
Спотерігати або читати у газетах про нові досягнення нашої держави , про її економіку , екологію , мову . Це все радує серце і душу . Адже кожен українець , якщо навіть він і не вважає себе ним ,але народився в Україні все, ж таки радіє новим успіхам, душу його , хоч трошки , але тривожать її падіння і невдачі .
Крок за кроком , то піднімаючись , то опускаючись на сходинки , які ведуть у майбутнє, Україна рухається вперед, не відстаючи від інших . звичайно, бувають і падіння, і різкі підйоми, але все це ніщо порівняно з минулим і з тим, що чекає нашу країну в майбутньому . Можливо, буде краще . На це покладають надію усі громадяни України, але можливо…
Якою ж буде Україна в майбутньому, наприклад у 2050 році ?
Залишилось якихось 49 літ . Для держави це ніщо . Звичайно це історія половини століття, аледля країни, яка існувала тисячі років, правда, у постійній залежності, це навіть не один день людського життя. Але ж щось таки зміниться в економіці, історії, мові держави. А що ж ? Невідомо, адже нікому не дано заглядати в майбутнє . Все вирішить час . Хоч припустити, якою буде Україна можливо . отож давайте здійснемо подорож у країну майбутнього, в якій житимемо і працюватимемо ми і наші нащадки .
<span> Україна . Київ . 2050 рік . Чудові дерева і дивні квіти яскравих кольорів на клумбах . Машини, які можуть замінювати літаки, на дорогах, люди у вбранні моди 2050 року . В магазинах все роблять комп ютери. На фабриках і заводах замість людей працює техніка . Все модернізовано до вищого атунку, що робить життя людей прекрасним сном . Колишнє місто героїв тепер стало центром нових досягнень країни . Все в ньому цвіте і розвивається . А повітря, яке воно тут чисте . Що ж це ? Хіба відходи фабрик і заводів не виносяться в атмосферу і не забруднюють її? Дивно ?! А нічого дивного. Тепер техніка робить все: забруднене повітря збирається у спеціальні герметичні блоки , де очищується і виходить в атмосферу, а відходи знищуються і не приносять шкоди . Тепер люди дихають чистим киснем завдяки техніці і обладнанню . А Дніпро, одна з найбільших річок Європи, що ж з ним ? Мабуть, забруднений, бо відходи фабрик потрапляють у воду . Та ні ! Він чистенький, прозора очищена водиця несеться у далекі моря, які також чисті до нестями . Яка краса, як приємно жити в такій чистоті . Це природа така чиста, а люди ? Чи пам ятають Шевченка, Франка, Українку, яким став їх духовний світ ? Ні, не забули вони вони предків. Пам ятають письменників, діячів культури і патріотів України, а духовний світ їх трішечки змінився . Люди дбають про природу, не забруднюють воду, повітря; вони ведуть себе як найрозумніші істоти на Землі; які можуть забезпечити себе і свою державу чистотою, достатком, здоров ям, бути патріотами рідної країни </span>
Однако самый яркий, незабываемый образ комедии — это плут и прощелыга Хлестаков, который всем пускает пыль в глаза, желая «блистать среди себе подобных при полной умственной и духовной пустоте». Соответственно и речь его такая: бессвязная, глупая, заносчивая. Разговаривая с женой городничего Анной Андреевной, желая показать свою значимость, он рассказывает: «С хорошенькими актрисами знаком. Я ведь тоже разные водевильчики... Литераторов часто вижу. С Пушкиным на дружеской ноге. Бывало, часто говорю ему: «Ну что, брат Пушкин?» — «Да, так, брат, — отвечает бывало, — так как-то все...» Большой оригинал». Вранье одно другого ужаснее так и слетает с языка Хлестакова: «Моих, впрочем, много естьсочинений: «Женитьба Фигаро», «Роберт-Дьявол», «Норма». Уж и названий даже не помню».А чего стоят такие его словесные «перлы»: «Суп в кастрюльке прямо на пароходе приехал из Парижа». Или: «А любопытно взглянуть ко мне в переднюю, когда я еще не проснулся: графы и князья толкутся и жужжат там, как шмели, только и слышно: ж... ж... ж... Иной раз и министр...»Его болтовня изысканно неправдоподобная. Слова вылетают у него вдохновенно, оканчивая последнее слово фразы, он не помнит ее первого слова: «Меня даже хотели сделать вице-канцлером. О чем, бишь, я говорил?»<span>Гоголь смеется, а иногда даже издевается над своими героями. И делает это во многом с помощью речевых характеристик персонажей. Он показывает, что в современной ему действительности человеческое начало извращено и придавлено.</span><span>Земляника, попечитель богоугодных заведений, — проныра и плут. Речь его пронизана подобострастием, услужливостью, но так же бедна и бескультурна: «С тех пор как я принял начальство, — может быть вам покажется даже невероятным, — все как мухи выздоравливают!»
</span>
<span>Один раз его пускали на медведя, и он вцепился медведю в ухо и повис, как пиявка. Медведь бил его лапами, прижимал к себе, кидал из стороны в сторону, но не мог оторвать и повалился на голову, чтобы раздавить Бульку; но Булька до тех пор на нем держался, пока его не отлили холодной водой. </span>
<span>Я взял его щенком и сам выкормил. Когда я ехал служить на Кавказ, я не хотел брать его и ушел от него потихоньку, а его велел запереть. На первой станции я хотел уже садиться на другую перекладную [Перекладная - экипаж, запряженный лошадьми, которые менялись на почтовых станциях; "на перекладных" путешествовали в России до проведения железных дорог] , как вдруг увидал, что по дороге катится что-то черное и блестящее. Это был Булька в своем медном ошейнике. Он летел во весь дух к станции. Он бросился ко мне, лизнул мою руку и растянулся в тени под телегой. </span>
<span>Язык его высунулся на целую ладонь. Он то втягивал его назад, глотая слюни, то опять высовывал на целую ладонь. Он торопился, не поспевал дышать, бока его так и прыгали. Он поворачивался с боку на бок и постукивал хвостом о землю. </span>
<span>Я узнал потом, что он после меня пробил раму и выскочил из окна и прямо, по моему следу, поскакал по дороге и проскакал так верст двадцать в самый жар.</span>