Ответ:
Объяснение:
Осінь буває різною. У вересні вона переливається соковитими фарбами і радісно ділиться з нами своїми дарами садів, полів і городів. У жовтні з його холодними ночами і бадьорять днями починається листопад. Прогріті денним сонечком листя жовтіє, червоніють і падають. На голих гілках вже немає птахів, залишилися тільки ворони. Їх сумні крики наче кажуть: осінь прийшла, осінь прийшла! Починається період холодних дощів, після яких земля усипана втомленими листям і гілками. І ось настав листопад, листя вже майже не залишилося. Рідкісні самотні листочки міцно тримаються на гілках. Злий вітер кидає їх, крутить, вивертає, прагнучи відірвати і відправити в подорож, з якого листя вже ніколи не повернуться. А потім настає момент, коли дерева завмирають в очікуванні холодної зими, але вони знають, що зима закінчиться, і завзяті горобці сповістять про початок весни.
Тільки восени відбувається цікаве природне явище: шарудять листочки падають вниз. По дорозі до землі вони встигають станцювати складний і трохи сумний танець. Листя кружляють, лягають на землю, знову піднімаються вітром вгору, щоб остаточно опуститися на холодний і вологий асфальт. Деяким листю вдається долетіти до верхніх поверхів багатоповерхових будинків і звідти подивитися на красиву осінь внизу. Ця пора, коли асфальт в місті на кілька тижнів стає золотим. Як все недовговічне, краса золотого листопаду насичена чарівною сумом і передчуттям чорно-білих фарб зими. Потім з’являються люди в помаранчевих жилетах і починають мести вулиці. Вони неспішно метуть, листя м’яко шарудять і покірно укладаються в великі чорні пакети. Тільки в лісі листя нікому прибирати, і вони лежать чудесним різнобарвним килимом, створюючи з року в рік ковдру для зимового лісу
