<span>Жили у країні Граматиці українські префікси. Було їх дуже багато: Роз-, Без-, Під-, Над-, Від-, Між-, Перед-... І були вони поважними, і пишалися собою, бо служили Українській мові - одній з найчарівніших мов світу.
Шанували префікси порядок, вони завжди знали, де й коли стати, як змінити слово, як грамотно писатися.
Але в кожній сім'ї бувають проблеми... Префікси З- і С-, жваві пустуни, були великими друзями, їх завжди бачили разом. Як вітер, гасали вони наввипередки по палацу. Тільки й чути було: з-з-з-, с-с-с-. Не в одного з поважних префіксів аж голова йшла обертом від того гасання. А коли кликали всіх до роботи, З- і С-створювали такий безлад у країні! Уявляєте, як вони з розгону, не задумуючись, ставали коло якогось Слова! Хто перший добіг, той і став. Так, кого хочеш, можна збити з пантелику!
Поважні префікси часто соромили пустунів, закликали їх бути серйознішими, відповідальнішими, - одним словом, виховували... Особливо обурювалися префіксиРоз- і Без-. "Ми теж можемо вимовлятися нечітко, але ж пишемося завжди однаково, бо інакше це було б неповагою до себе та й до інших префіксів взагалі!"
Але вмовляння не допомагали. І тоді префікси зібрали Велику наукову раду. Вони виступали з доповідями, сперечалися...
І нарешті ухвалили ПРАВИЛО:
префікс С- пишеться перед буквами К, П, Т, Ф, X,
префікс З- пишеться перед усіма іншими буквами.
І все.</span><span>З того часу префікси З-, С- і пишуться за такими правилами. Бо ПРАВИЛА є обов'язковими для виконання.</span><span>Хіба що невігласи цього не знають. Але у нас таких немає!</span>
Чайка летить, річка вирує, учень читає, учитель навчає, ключем відкриєш, човен пливе, чемпіон перемагає, чижик щебече
Люди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим. «За добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. Але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить.І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку допомоги. Допомогти перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими. А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.<span>Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.</span>
Взагалі, сучасна українська естрада мені не дуже подобається. Хоча не можна сказати, що у нас немає талановитих співців, але, мені здається, що справа не в таланті, а в техніці співу та способі аранжування пісень. Мені більше подобаються сучасні рок-групи, такі, як «Океан Ельзи», «ВВ» тощо. На мою думку, українська народна творчість теж заслуговує на увагу, можливо, ще й тому, що ми чуємо українські пісні з дитинства від бабусь та матерів, а тому любимо їх як щось надзвичайно рідне і близьке нашій душі. Є також і пісні, створені сучасними поетами і музикантами, які настільки стали популярними, що зараз їх вважають мало не народними і навіть не пам’ятають, хто їх вперше і коли заспівав. Такою є, зокрема, «Червона рута» — шедевр українського композитора Володимира Івасюка.
Цю пісню співали ще наші батьки. Її ставили на танцях, платівки з нею розходилися з миттєвою швидкістю. Її співала, гуляючи, молодь. Її співали дорослі. Звичайно, хіти зникають так само швидко, як і з’являються, але час перевіряє вартість не тільки літературного твору, а й естрадної пісні. І «Червона рута» витримала випробування часом. Зараз її знають і люблять.
Мабуть, велику популярність забезпечує пісні не тільки талант В. Івасюка, що написав до неї і слова, і музику, а й те, що ця пісня про найінтимніше — про кохання. Кохання до дівчини є таким сильним, що парубок гадає навіть, чи не причарувала вона його чар — зіллям. Як би там не було, але більше за зілля діє на нього врода коханої:
Бо твоя врода —
То є чистая вода,
То є бистрая вода
З синіх гір.
Мені ця пісня подобається ще й тим, що вона весела і динамічна. Зазвичай пісні пишуть про нещасливе кохання, а тому вони навіюють сум, а «Червона рута» створена якраз для того, щоб показати: кохання — це справжнє щастя і повинно приносити радість. Тому мені ця пісня завжди піднімає настрій. Хоча її зараз рідко почуєш по телебаченню чи по радіо, але всі ми знаємо і любимо її, і часто самі співаємо.
