<span>Людське життя для історії — це тільки мить. А для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання. Про них наяд чи напишуть майбутні історики. Можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». Для ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі.</span>
<span>епітети:<span>люди добрі, <span>поет нещасний, </span></span><span>сумна діброва, рими-соколята, думи-чарівниці,<span>прудкії коні,<span>вільні руки.</span></span></span></span>
<span>метафори:н<span>е цвіла урода гожа, </span><span>сонечко червоне заховалось за діброву, час леті, пісні ідуть по людях.</span></span>
<span> порівняння:розливався людський стогін всюди хвилею сумною, краще смерть, ніж вічний сором, і<span> мов сон, життя минало.</span></span>
<span>гіпербола:</span><span>розходилась по світу с</span><span>тоголосою луною</span>
антитеза: у мужички руки чорні,<span> в пані рученька тендітна.</span>
інверсія:раз у раз ходила молодь п<span>існі – слова вислухати.</span>
фразеологізм:с<span>піймати вітра в полі</span>
архаїзми: гр<span>аф, графство, герольди. </span>
Проблему пропащої сили досліджено в творі:
Г) "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Панаса Мирного й Івана Білика
Хай щастить!
Найбільше мені подобається весна.
Навесні розквітає більшість квітів, зеленіють дерева і трава. Приходять довгоочікувані теплі днинки, дощів все менше, і вони стають все тепліше і тепліше.
Мама ховає зимові речі в шафу, а тато дістає з шухляди в гаражі туристичні приладдя. Я готую свій велосипед, адже скоро підсохнуть калюжі і можна буде ганяти по двору, весело брязкаючи зазіватися хлопцям. Чудесний час – весна!
На самому початку весни ми даруємо нашим мамам, бабусям і сестрам квіти і подарунки. Свято 8 Березня – одне з найулюбленіших у народі.
А в кінці весни у школярів інше свято – Останній дзвоник. Це моє улюблене свято, бо після нього починаються канікули.
Рік написання — 25 липня 1846 р., Київ Тема: зображення страждань дівчини (лілеї) через панську жорстокість і бездуховність. Ідея: висловлення співчуття героїні — представниці простого знедоленого народу. Основна думка: Нащо мене бог поставив / Цвітом на сім світі? / Щоб людей я веселила, / Тих самих, що вбили / Мене й матір? Жанр: балада. Композиція «Лілея» Балада — це розповідь Лілеї своєму братові Королевому цвіту про страшні часи кріпаччини, нестерпне життя народу в умовах соціального гніту. Починається і закінчується твір питанням, з яким звертається героїня до оточуючого її середовища: «За що?..». Експозиція: За що мене, як росла, / Люде не любили? Зав’язка: Я не знала, що байстря я. Кульмінація: Я умерла / Зимою під тином, / А весною процвіла / Цвітом при долині… Розв’язка: Нащо мене бог поставив / Цвітом на сім світі? / Щоб людей я веселила, / Тих самих, що вбили / Мене й матір? Історія написання «Лілея» 1846 р.— Т. Шевченко, перебуваючи в Києві, зблизився з членами Кирило-Мефодіївського товариства і вступив до нього. Гуртківці висували вимоги: скасувати кріпосне право, знищити поділ суспільства на стани, звільнити всі слов’янські народи від гніту самодержавства. Це і спонукало митця написати твір, який протистояв би царській і поміщицькій владі, їх знущанню над простим людом.