Раптом в класі хтось голосно засміявся.
А для чого людям ввiчливicть?
По перше для того, щоб з тобою можно було розмовляти.
По друге якщо усi люди будуть хамити друг другу, то нiчого доброго iз цього не вишло би, тому що не було би дружби, та взагалi нiяких вiдносин мiж людьми.
По трете, щоб взагалi свiт iснував, бо тодi: будуть ходити на друг друга зi своiми вiйськами, нiхто не змiг би нi с ким не про, що домовитися.
Я думаю, що ввiчливiсть повинна бути, бо без неi нiяк
<span>Називний-Тисяча девятсот девяносто два </span>
<span> Родовий-Тисяча девятсот девяносто другого </span>
<span> Давальний-Тисяча девятсот девяносто другому </span>
<span> Знахідний-Тисяча девятсот девяносто другого </span>
<span> Орудний-Тисяча девятсот девяносто другим </span>
<span> Місцевий-Тисяча девятсот девяносто другому </span>
<span> Кличний-Тисяча девятсот девяносто другий</span>
Поетична розповідь про дитинство за повістю "Гуси-лебеді летять":
Дитинство - найчарівніша пора. З цим погоджується і М. Стельмах у творі "Гуси-лебеді летять". У цьому тексті автор ділиться найсокровеннішим - розповіддю про власне дитинство, стосунки з однолітками, цікаві історії з дорослими. Він з особливою теплотою згадує своїх рідних людей та ті зовсім не безтурботні, проте щасливі дні.
Дитинство письменника проходило у 20-х роках минулого століття. Було все: нестатки, голод, холод. Але було й чимало світлих та прекрасних митей. Михайлик розповідав про себе сам, був жвавою та допливою дитинкою. Хлопчик з особливою шаною ставився до природи та навколишнього світу, розумів його. Можливо, і я колись складу поетичну розповідь про своє дитинство.
Пташка радіє весні, а дитя-матінці.
У дитини пальчик заболить, а у мами -серце.
Свободу кожному народу!
Сонце зігріває повітря, а друг-душу.
рані пташки воду п'ють, а пізні-сльози ллють.
яскраві зорі в нічному небі.