Я подивилась у безхмарне чисте небо і побачила там великого хижого орла, який своїми спостережливими чорними очима дивився на моїх маленьких жовтопузих курчаток, які ніжно тулились до своєї турботливої і набурмосеної матері-курки.
Наближення грози відчувається заздалегідь.
Спочатку змінюється повітря – воно стає вологим і важким та ніби придавлює нас до землі. Небо поступово затягується низькими темними хмарами, закриваючи тьмяне сонце. Дзвінка тиша повисає в густому повітрі, а потім настає час вітру. Він різкими поривами хитає віти дерев, крутить хоровод з легких речей, що вирвав з рук людей чи безсоромно вкрав зі столиків відкритих кав’ярень. Дівчата на вулицях притримують свої легкі сукні, затуляють обличчя від пилу. І чим дужчий вітер, тим ближче дощ.
Потім десь удалечині чується перший рокіт грому. Люди поспішають ховатися у приміщення. Навіть птахи завмирають на деревах. Повітря стає все важчим. А за кілька хвилин уже видно тонкий струмок яскравої блискавки, що розколює темне небо. Гримить грім – усе ближче й ближче. Наступна іскра блискавки сполохує вже зовсім поруч – і чується тріск у електричних проводах, що висять над вулицею.
С першими краплями дощу напруга в повітрі спадає, стає легко дихати, віє прохолодою і свіжістю. Навкруги розтікається приємний аромат мокрої землі. Гримить усе частіше й ближче, і вулиці пустіють… Зараз почне свій дикий танок неприборкана стихія.
Пройшла гроза. Уся природа нібито заново просипається. Промінь сонця пробивається крізь чорні хмари. Та зовсім скоро стане зовсім світло Після грози пахне чистотою та свіжістю,
<em>Називний:</em> сто тридцять чотири;
<em>Родовий:</em> ста тридцяти чотирьох;
<em>Давальний:</em> ста тридцяти чотирьом;
<em>Знахідний:</em> сто тридцять чотири;
<em>Орудний:</em> ста тридцяти чотирма;
<em>Місцевий:</em> у ста тридцяти чотирьх.
