-введение подушной подати
-формирование системы дворянских привилегий
-распространение крепостного права на Левобережную Украину
Після смерті Сигізмунда II Августа, останнього з династії Ягеллонів, польським королем обрали французького принца Генріха Валуа (1573–1574). Перед вступом на трон він заприсягcя не порушувати законів Речі Посполитої. Король був зобов'язаний кожні два роки скликати сейм, не міг без його згоди оголошувати війну, укладати мир, видавати закони, скликати ополчення. Відмова монарха від виконання своїх зобов'язань звільняла шляхту від покори йому. Таке посилення позицій шляхти мало наслідком введення в дію принципу «вільного вето» (заборони). Якщо хоча б один із депутатів сейму вимовляв: «Не дозволяю», рішення не приймалось, навіть коли всі інші за нього проголосували. Почалися постійні зриви в роботі сейму. Нерідко траплялось, що депутати роз'їжджались по своїх маєтках, так нічого й не вирішивши. Саме тоді стали казати, що Польща тримається непорядком.
Потому что революция самая первая в жизни человека а второй потому что без аграрны нельзя было нормально жить а третий потом что без промышленности мы бы не могли работать и получать деньги.
<span>країнська громадськість вступила в революцію 1848 р. неорганізованою й роз‘єднаною, про що свідчить широкий спектр гасел українських політичних сил – від вимоги автономії українських етнічних земель до поміркованих пропозицій у культурно-освітній сфері. 2 травня 1848 р. у Львові було утворено першу в Західній Україні українську політичну організацію – Головну Руську Раду, очолювану єпископом Якимовичем. Рада стала, по суті, українським національним урядом. Її діячі вимагали утворення української автономії в Східній Галичині, аграрних перетворень, скасування станової нерівності, надання українцям права на вільний національний розвиток. На місцях виникло близько 50 «руських рад», народна Гвардія, загони селянської самооборони. Для сприяння розвитку української культури Рада утворила культурно-освітню організацію – „Галицько-Руська матиця”.</span>
<span>Характерною ознакою національного відродження в Галичині стала політизація, що виявилася у поєднанні як суто національних, так і політичних вимог, створенні нових організацій, діяльність яких спрямовувалась на задоволення національно-політичних потреб українського народу. Українські депутати увійшли до віденського парламенту, де відстоювали інтереси українського населення Австрії.</span>
<span>Придушення австрійською владою осередків революції 1848 р. спричинило згортання демократичних реформ і початок реакції. Проте розпуск громадських і політичних організацій вже не міг зупинити поширення національно-визвольних ідей, зростання національної свідомості українців. ГРР виробила політичну програму, що залишила у спадок наступним поколінням борців за національне відродження.</span>
