Зірвеш(з` ірвеш) (= . - - . - )
зіпсувати (з`іпсувати) (= . - - . - . - . )
зігне ( з`ігне) ( = . - - . )
зіпсував (з`іпсував) (= . - - . - . - )
зітнеш (з`ітнеш) ( = . - - . - )
Льотчик, йорж, дзьоб, йогурт, сьомий, його, цього, майор, батальйон, йод, сльози, знайомий, польовий, район, дьоготь, медальйон, сьогодні, гайовий, кольоровий, район.
У мене є хороша подруга. Вона живе зовсім поруч.
Ми разом граємося у дворі, багато спілкуємось. Нам цікаво удвох, уміємо веселитися. Часто радимось як виконати домашнє завдання. Дружба особливо пізнається в біді. Коли подруга хвора, я обов'язково
телефоную чи провідую її. Допомагаю виконати домашнє завдання. Розповідаю про шкільні новини.
Дружба не може існувати без добрих справ
Уміння
дотримуватися правил співжиття у суспільстві – це та риса, яка робить людину
привабливою. Цьому корисному умінню в хороших сім’ях
дітей навчають змалечку, тому здається, що це не так уже й складно. Це дуже
важливо і, дійсно, не дуже складно, якщо ви – людина щира і відкрита. Якщо
навчилися не лише самі говорити, а й уважно вислуховувати співбесідника.
Сім’я – це також частина суспільства. Проблема
сімейних стосунків розкрита у творі І.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Родинні сварки, суперечки зробили цю
сім’ю справжнім посміховиськом, стали причинами духовної
роз’єднаності в родині, отруїли життя кожного
персонажа.
Натомість, у повісті О.Кобилянської «Людина»
стосунки між персонажами показані високими, моральними, хоча й часом
драматичними.
Співжиття
у суспільстві вимагає від кожного дотримання єдиного принципу: ставитися до
людей так, як ти хотів би, щоб вони ставилися до тебе. Хороша поведінка не
повинна бути штучною, награною, а навпаки – природною і щирою, виходити від
душі. І треба зажди пам’ятати просту істину: ніщо не коштує нам так дешево і не ціниться так
дорого, як проста ввічливість.
Перший варіант:Давньогрецький мудрець Сократ казав: «Я знаю, що я нічого не знаю».
Абсурдні на перший погляд слова приховують глибокий зміст. Сенс цього
висловлення дуже простий: чим більше людина знає, тим меншими їй
здаються власні знання. Як це пояснити?
І з цим твердженням легко погодитися, якщо уважно придивитися до
самого себе. Порівняти хоча б коло своїх інтересів та об’єм знань у
дитинстві та кілька років по тому. Результатом моїх власних спостережень
є той факт, що наразі я знаю більше порівняно із дитячим садочком,
наприклад. Але водночас сьогодні переді мною таке широке поле наук та
вимог, що тільки-но я пізнаю щось нове, я одразу бачу більше й більше
незвіданих джерел знань.
Цей процес навчання можна порівняти із дряпанням на гору. Чим
вище ти піднімаєшся, тим ширшим стає твій горизонт знань. І тим більше
недосяжного для себе ти бачиш. Адже за черговою скелею на тебе чекає
новий краєвид, новий ракурс. Відтак, діставшись певної вершини, не треба
зупинятися. Вчитися варто усе життя.
Звичайно, діти краще за дорослих вбирають нові знання. Однак
численні приклади доводять, що в будь-якому віці можна братися до
нового. Наприклад, моя бабуся через війну не змогла закінчити школу. І
як тільки отримала змогу знову вчитися, то з жадністю взялася здобувати
собі освіту. Незважаючи на вік, вона з відзнакою закінчила школу, а
згодом ще й університет.
<span>Тож, вік не головне у навчанні. Головне – це бажання працювати над собою та жага до знань.
Другий варіант: </span>
<span><span><span /><span>
Я повністю погоджуюся тим, що навчатися ніколи не пізно,
адже й так, сама того не підозрюючи, людина вчиться усе життя. А якщо хтось
цього не притримується, то він багато втрачає, бо наука постійно розвивається і
йде вперед, як і наше життя. Виходить, що не треба соромитися, коли одразу не
отримав вищу освіту і вступаєш до ВУЗу після тридцяти чи сорока, не слід
соромитися й отримувати другу вищу освіту навіть у пенсійному віці.
Добре, коли людина розуміє, що їй треба вчитися, коли
вона згодна подолати усі перешкоди заради того, щоб отримувати нові знання. А
ось коли людина ставиться до освіти прагматично, коли вважає, що щось із знань
їй знадобиться у житті, а щось ні, коли не розуміє цінності знань – це справжня
біда. Отож треба вчитися усе життя, вчитися усьому, а на вибірково, адже ніхто
не може передбачити, які знання йому допоможуть у подальшому житті, а які – ні.
Підтвердженням того, що вчитися ніколи не пізно, в
українській літературі може бути повість «Талант» С. Васильченка, героями якої
письменник зробив звичайних вчителів. Хоча вони вже викладають у школі, але не
зупинилися на цьому. Герої повісті прагнуть здобути університетську освіту і
тому присвячують підготовці до вступних екзаменів увесь вільний час, приносячи
в жертву відпочинок і розваги.
Не менше яскравих прикладів можна знайти і в реальному
житті. Слід сказати, що у наш час неабиякої популярності освіта набула серед
людей зрілого віку. Це не випадкова вікова примха, а свідома і сформована
потреба людини з активною громадянською позицією отримати якомога більше знань.
Такі люди викликають справжнє захоплення, бо для них у цьому й зосередився сенс
життя. Ніхто з цих людей не скиглить і не розповідає про те, що пора на
цвинтар, що вчитися у такому віці немає сенсу. Проживши більшість свого життя,
такі люди добре розуміють, що вчитися – це завжди сподіватися на краще,
будувати плани на майбутнє і продовжувати жити повноцінним життям.
Отже, вчитися ніколи не пізно.
</span></span></span>
