Утро- 2скл, В.п; полянке- 1скл, Д.п; тетерева- 2скл, И.п; Птицы- 1скл, И.п;семена- 2скл,В.п;на ели- 3скл,П.п;березе- 1скл, П.п;осине- 1скл,П.п.
Разные окончания,потому что эти слова относятся к разным частям речи.Вагоны-имя существительное,товарные-имя прилагательное.
Народилася майбутня письменниця 1917 року в с. Петрашівка на Київщині. Як і багато інших селянських дітей, Марію з раннього віку привчали до роботи. Закінчивши школу, дівчинка спочатку працювала в польовій бригаді, а потім рахівником правління. Ще тоді вона навчилася любити і розуміти землю, поважати працю хлібороба.З дитинства Марійка писала вірші, складала пісні. Добираючи мелодії, дівчинка наспівувала їх подружкам. А ще Марійка полюбила поезії Т. Шевченка. Часто прибігала вона до столітнього кучерявого дуба, що ріс у кінці городу, щоб поплакати над долею нещасної Катерини.Дівчина мріяла стати вчителькою. Навчаючись самотужки, вона вступила на дошкільний відділ Білоцерківського педагогічного технікуму. Тоді ж білоцерківська районна газета надрукувала перший вірш Марії Познанської.1945 року вона стала студенткою Київського педінституту (1945), а через рік вийшла у світ перша збірка поезій для дошкільників «Мій квітник». Благословив молоду поетесу на творчий шлях Павло Тичина.Визнаною дитячою письменницею Марія Познанська стала на початку 1950-х років, маючи у своєму творчому доробку майже десяток поетичних збірок для малих читачів. Особливо полюбилися дітям такі книжки: «Про чудо-ліс, що на полі зріс», «Любій малечі про цікаві речі», «Чим пахне коровай», «Про золоті руки», «Що я знаю про метро», «Асканія-Нова», «Про білий халат і наших малят» тощо.Талант педагога і талант поета— ось те щасливе поєднання, яке, мабуть, зумовило популярність віршів Марії Познанської серед дітвори.<span>Марія Авакумівна удостоєна премії імені Лесі Українки.</span>
Жил-был котик. Жил он в маленьком домике который распологался на холмике .Были у котика ротик, хвостик носик, лобик и розовый, розовый бант. Пошел однажды котик к другу. У друга шел ремонт котик не увидел наступил на гвоздик и поразил лапку.
... Но, не всегда ландшафт можно считать причиной построения характера. Его нужно вырабатывать, оттачивать. Нам тоже, как и японцам, нужно становится бок о бок и идти вместе до конца
