<span>Оповідання
починається з опису прекрасного літнього ранку. Ранок – символ нових надій,
пробудження і переродження людської душі.
В озері, яке є символом джерела життя, очищення, початку і кінця всього
сущого на землі, квітнуть священні квіти лотоси – символи духовної чистоти і
святості. Берегом озера знічев</span>”я <span> походжає Будда – божество, символ добра,
гармонії, моральний ідеал людини. Будда випадково
заглядає в глибину озера, де можна побачити пекло, і його погляд падає на
грішника Кандата, який покараний за страшні злочини, які він вчинив за життя.
Будда ніби переглядає гріхи Кандати і раптом серед них бачить один-єдиний добрий вчинок: колись Кандата пожалів павучка
і не наступив на нього. Цього для Будди було досить, щоб дати злочинцю шанс, адже павук – символ зв”язку між світами, між
простором і часом, символ найвищої мудрості, він пряде нитку життя. </span>
<span>Будда бере
тоненьку павутинку, символ тієї нитки долі, один кінець якої знаходиться у
руках долі, і опускає її в озеро. І цією
павутинкою, ниточкою між раєм і пеклом, злодій міг би вибратись назовні, врятуватися
від пекельних мук, але не судилося… Його власна сутність, тобто, відсутність
співчуття до ближніх, до інших нещасних, не дозволила врятуватися самому та й
врятувати інших. Кандата знов і вже назавжди упав у море крові, а Будда у
печалі пішов собі геть. </span>