Объяснение:
ліричну героїню "Давньої весни" можна вважати тотожною із самою авторкою Л. Українкою. У цьому творі поетеса виклала усі свої переживання. вона - мрійниця, що безмежно любить весну. Але для неї є дуже болючим те, що героїня не може насолодитись красою весни сповна. спочатку ми бачимо сум ліричної героїні, адже вона говорить, що "мене забула радісна весна". тут поетеса хотіла показати, що вона не може насолодитись навіть таким простим явищем, як весняна пора. та далі вона вже радіє, адже "ні, не забула, у вікно до мене.." отже, настрій та переживання героїні змінюються поступово. спочатку вона сумує через свою хворобу, але потім радіє найменшому - цвіту, що побачила у вікні.
Привіт юрко мені дуже прикро через вашу сварку з тосею я вважаю вам треба помиритись .і в цьому я тобі допоможу .на мою думку тобі треба повернутись в село .побачитись з тосею .і відверто признатись що коли ти взяв каченят до себе то зробив це не обнумано не думаючи про наслідки але зараз ти все зрозумів і готивий виправитись . поробіцяй тосі що нічого подібного більше не зробиш. тося це дуже добра та вихована дівчинка вона тебе пробачить та зрозуміє таким чином мені здається ви помиретесь.бувай.
«Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці — як тернові ягідки, брівоньки — як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький, з горбочком, а губоньки — як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки — неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані». Особливо наголошено на тому, що Маруся «до усякого діла невсипуща» «Ця дівчина багата, вона байдужа до розваг і гуляти на свята не ходить, роботяща: добре шиє, пряде, варить і пече» «Ходить на вулицю не любила, а ось із задоволенням допомогала батькам, варила їжу, пряла «Таточку, голубчику, соколику, лебединку! Матінко моя ріднесенька! Утінко моя, перепілочко, голубочко! Не погубляйте свого дитяти; дайте мені, бідненькій, ще на світі пожити! Не розлучайте мене з моїм Василечком». «Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся в тугу… прощай на віки вічні!.. Там побачимось!
Події повісті Г. Тютюнника відбуваються у тяжкі для українського народу часи окупації німецько-фашистськими загарбниками. Ця жорстока війна принесла нашим співвітчизникам, як і іншим поневоленим фашистами народам знущання, хвороби, голод і смерть.
<span>У той час багато дітей залишилося без родини та без житла і були змушені самі шукати собі їжу, одяг та помешкання. В роки Великої вітчизняної війни вони поруч із дорослими працювали за верстатами, також, як і дорослі, вони не знали сну і відпочинку, вносячи свій посильний вклад у справу перемоги. Багато дітей та молоді у роки війни фашистські загарбники вивезли для робіт у Німеччину. </span>
Символіка у творі
1) Щоб підкреслити, що Остап на все життя зберіг любов до волі, письменник в епілозі змальовує вітер, який у сприйманні Остапа наділяється рисами живої істоти. (Вітер у народної творчості — символ волі.)
2) Туман у творі сприймається як цілком конкретна картина. В той же час він символізує безперспективність, невідомість шляху, який обрали герої повісті.
3) Порівняння «ніч тяглась довго, безконечно, як смерть» з великою силою передає внутрішній стан Соломії й хворого Остапа, які напружено чекали ранку.
4) Влучно використав письменник і народні прислів’я та приказки.
- Появу Соломії — вірної подруги і надійного товариша — Остап привітав прислів’ям: «При своїй небозі добре і в дорозі».
- Прислів’я Івана Котигорошка «Не їла душа часнику, не буде й смердіти», в якому висловлено тверду віру в торжество справедливості, заперечується жорстокою дійсністю.
Роль і сенс кольорів у творі
В описі природи в повісті «Дорогою ціною» переважають чорні й червоні барви: чорна — при зображенні мороку, осінньої ночі, червона — в картинах пожежі. Обидві барви співзвучні переживанням героїв. Чорна — сумному настрою, червона — страху, породженому пожежею.