Пиковая Дама (повест., невоскл., грамм-основа-пиковая дама.,нераспр.,нет однор чл.) Я сделала тольок предл. Пиковая дама.Надо весь текст?
Ми часто чуємо, що творча людина – це не спосіб життя, а діагноз, і багато інших безпідставних припущень. Так кажуть люди, які в силу своєї неосвіченості не змогли в собі розкрити той талант, який був подарований їм Богом. Творча натура відчуває цей світ злегка інакше, спостерігаючи за фарбами життя в більш яскравому варіанті. Творчість – це якийсь дар, яким володіє людина, що просто зобов’язана розкриватися для навколишнього світу. Вважається найбільшим злочином приховування своїх здібностей і відмова від того, що б показати себе світу.Фантазія творчої людини являє собою цілий паралельний світ, в який доступ мають тільки обрані нею люди. Будучи чимось неймовірним, вона дозволяє створювати чарівний творчий продукт, який прості «смертні» можуть споглядати в музеях, у продажу і в інших містах громадської доступності. Чого тільки варті чудові казки великого Андерсена! Тільки людина, позбавлена почуттів, зможе залишитися байдужою до прекрасної Русалоньки чи милої Дюймовочки. Цей автор вмів розглянути серед простих сірих перехожих чудові персонажі своїх творів.Прочитавши якусь дуже цікаву книгу, Ви замислювалися хоч б на мить про її автора? Як і чим живе людина, в голові якої народжуються такі шедеври. Іноді шалено хочеться хоча б день прожити життя людини, яка здатна на дива, походити по місцях, які відвідує ця особистість . Хочеться випити саме той чай, який митець пив в момент, коли в голові «варилася каша», що незабаром перетворилася на нове життя.Неможливо повною мірою оцінити різницю електронних варіантів книг та іншої творчості в порівнянні з тим, коли до них можна доторкнутися. Іноді, коли тримаєш в руках якусь хорошу книгу, здається, що відчуваєш її серцебиття. Ось закриваються очі, і ти потрапляєш у світ автора, в його емоції, в його страхи і переживання. В цей же час, відкривши електронну книгу, ми споглядаємо бездушні букви, які холодно дивляться з моніторів в стомлені очі читачів.Окремо слід відзначити талант фотографів, які наче електровоз, рухаються вперед по рейках життя. Ці люди вміють не тільки часом і відображати кращі моменти життя, але і вибирати при цьому найкраще висвітлення, ракурс, місце і спосіб. Тільки воістину талановита людина з глибоким світоглядом зможе передати всю філософію цегляних стін і болючість переповнених сміттєвих баків. При всій безглуздості експозиції, часом неможливо відірвати погляд від таких фотографій. Багата фантазія хороших фотографів відкриває нам суть того, чого часом ми навіть не помічаємо.Я вважаю, що основною ідеєю фантазування, яке надзвичайно важливе у житті творчих особистостей, є відхід від дійсності в майбутнє, який відбувається для прогнозування. Часом людина настільки абстрагується, що не може вже розрізнити грань між реальністю і фантазією. Благополучний результат криється у використанні фантазії, негативний же закінчується тим, що фантазія полонить і забирає людину в світ мрій.Практично вся людська духовна культура являє собою продукт уяви. Саме цей продукт забирає людину за межі її сьогочасної життя, відкриваючи майбутнє і закриваючи минуле. Без постійного розвитку уяви людина разом зі своїми амбіціями гасне і перетворюється на згасле вугілля, яке відлетіло від багаття далеко вбік<span>
</span>
Объяснение:
В этой главе автор пытается объяснить, каким образом Дефорж оказался Дубровским.
Некоторое время назад на почтовой станции некий француз сидел в доме смотрителя в ожидании лошадей. Туда же приехал молодой офицер, который заговорил с французом и узнал, что тот едет работать учителем к Троекурову, по рекомендации, и сам Кирила Петрович его ни разу не видел. Француз не очень хочет служить у Троекурова, зная о его жестоком нраве, но ему нужны были деньги для больной матери. Офицер, под видом которого, разумеется, выступал Дубровский, предложил французу обмен: он заплатит ему десять тысяч рублей, а француз отдаст свои документы. Так они и поступили, после чего француз поехал к городу, а Дубровский — к поместью Троекурова.
Далее автор вкратце повествует об уже известных нам событиях: никто не заподозрил обман, мнимого француза полюбили все в семье Троекуровых. Оказавшись в одной комнате с Антоном Пафнутьичем, Дубровский не мог удержаться, чтобы не обокрасть его, так как тот был одним из людей, давших ложные показания по тяжбе его отца с Троекуровым.
Утром, когда гости собрались за завтраком, всех поразила бледность и волнение Антона Пафнутьича. Однако Троекуров не добился от него объяснений, и Антон Пафнутьич поспешил уехать домой. Вскоре разъехались и остальные гости, и Покровское зажило прежней жизнью.
Вагому роль у долі Петрарки мало знайомство з родиною Колонна. Після смерті батька він залишився без грошей. Рішення прийняти духовний сан зробило Петрарку капеланом домашньої церкви авіньйонського кардинала Джованні Колонна. У Петрарки з'явилась можливість зайнятися творчістю. «Авіньонський період» (1327—1337) був плідним для поета. Саме в цей час він починає посилено вивчати античних класиків; готує наукове видання відомих «Декад» Тіта Лівія, а в Льєжі у монастирській бібліотеці він знаходить дві промови Цицерона «На захист поета Архія». А в кінці 1336 року за запрошенням родини Колонна він уперше опинився у Римі, який покохав усім серцем. Петрарка з радістю прийняв у 1341 році почесне звання римського громадянина, але вважав своєю Батьківщиною всю Італію.
Наступний період у житті Петрарки дослідники називають «Першою зупинкою у Воклюзі» (1337—1341). Петрарка надміру знеохотився до життя в Авіньоні й тому опинився у Воклюзі. Тут він пише багато сонетів, успішно просувається поема «Африка» латинською мовою, яка розповідає про героїчне минуле Італії та про відому постать Сципіона. Тут він береться за трактат «Про видатних чоловіків»: до 1343 році було написано 23 біографії античних діячів.
У Воклюзі у Петрарки народився нешлюбний син Джованні, який помер ще замолоду. Згодом народилася дочка Франческа, завдяки якій збереглось багато чернеток та особистих речей поета.
Результатом усіх творчих зусиль було коронування Петрарки на Капітолії 8 квітня 1341 року. Це був особистий тріумф поета та спроба поставити поезію на той рівень, який вона займала у стародавньому Римі. Йому був вручений диплом, він отримав звання магістра, професора поетичних мистецтв та історії.
Дуже цікавий той факт, що неаполітанський король Роберт не вважав для себе принизливим попрохати Петрарку стати його наставником у поезії, але поет відмовився від такого почесного обов'язку. На цьому коронуванні Петрарка промовив «Слово», в якому виклав своє розуміння поезії та її завдань.
У 40-і роки почалось формування нового світогляду. У «Моїй таємниці», розкривається уся складність боротьби нового зі старим у свідомості поета. Грудень 1343—початок 1345 років — «Зупинка у Пармі». Перші дев'ять місяців були періодом творчої активності: він продовжував працювати над поемою «Африка», над сонетами, закінчив одну з книг трактату «Про пам'ятні справи». Але коли місто оточили війська маркіза Феррарі, Петрарка змушений був тікати з Парми й повернутись до Воклюза.
Починається «Друга зупинка у Воклюзі», у ці роки Петрарка пише трактат «Про усамітнене життя» (1346), «Буколічну пісню» (1346—1348), «Про монашеське дозвілля» (1347).
Коли в 1350 році Петрарка приїжджає до Рима, Боккаччо пропонує йому посаду професора поезії та історії у Флорентійському університеті, але гуманіст відмовився, мабуть, щоб не марнувати часу, бо попереду були нові творчі задуми.
<span>Літо 1351 — травень 1353 років — «Третя зупинка у Воклюзі», де Петрарка закінчує свої твори. Пише 12 нових біографій античних чоловіків, працює над «Тріумфами», де поетичним словом виклав свої міркування про славу, час, кохання та смерть.</span>
Жила-была давным-давно в одном прекрасном лесу божья коровка. Каждый день она летала на луг, веселилась с бабочками, стрекозами. Им вместе было очень интересно.Как-то раз одна из бабочек пригласила всех к себе на день рождения. Все оживились, стали придумывать, как лучше поздравить свою подругу. Божья коровка ни разу не была на таком празднике, и ей было очень интересно, что это – день рождения, когда он наступает? Она спросила у бабочки:– Как ты узнаешь, что у тебя наступил день рождения?<span>Бабочка ответила:
– Сначала я из гусеницы превращаюсь в куколку. Потом, через некоторое время, я становлюсь бабочкой. День, когда я освобождаюсь от кокона, и есть мой день рождения.
– А я не знаю, когда у меня день рождения.</span>И божья коровка ушла грустная. С тех пор она больше не веселилась с другими, не летала на луг, не любовалась красотой леса. Ничто ее больше не радовало.<span>
Однажды она сидела около своего домика и плакала. Вдруг рядом появилась добрая фея.
– Почему ты плачешь? Посмотри, все веселятся, радуются солнышку, а ты такая грустная. Что случилось?
И божья коровка ей все рассказала. Тогда фея улыбнулась и сказала:
– Не печалься. Я тебе помогу. Теперь каждый год на твоих крылышках будет появляться по пятнышку. По ним ты будешь узнавать свой возраст и сможешь праздновать день рождения.</span><span>
Божья коровка была счастлива. Теперь и у нее будет день рождения. Это все о чем она мечтала!</span><span> </span>