3)проводили политику завоевания Гитлер обосновал это тем что Германий нужно жизненное пространство для своего народа
1)не-знаю точно но скорее всего на офицеров и политиков высокого поста в военном деле Гитлеру помогали его генералы хотя часто их мнения не совподали
<span>У 30-40-х pp<span>. </span>XIX <span>ст. в Англії розгорнувся масовий рух, </span><span>відомий під назвою "чартизм" (від англ. </span>charter <span>- хартія). Це був найбільший рух протесту, прихильники якого вимагали надання більших представницьких повноважень у палаті громад англій<span>ського парламенту. Значну частину чартистів становили робітники, </span>які вбачали в загальному виборчому праві можливість створення парламентської системи, яка у своїх діях зважатиме на їхні потреби.</span></span><span><span>Відлік чартистського руху ведуть від 1836 </span>p<span>., </span>коли столяр Вільям Ловетт створив невелику Лондонську асоціацію робітників. Наступного року вона висунула свої вимоги з 6 пунктів:</span><span><span>1.<span> </span></span> Загальне виборче право для дорослого чоловічого населення.</span><span><span>2.<span> </span></span> <span>Рівні виборчі округи. 3. Щорічне переобрання членів парламенту. 4. Оплата для членів парламенту. 5. Таємне голосування, 6. Ліквідація майнового цензу стосовно виборів до парламенту. Ця програма, підтримана більшістю організацій у країні, стала основою "Народної хартії", опублікованої 1838 р. Було складено петицію до парламенту, підписання якої вилилось у масові де<span>монстрації, мітинги та грандіозні факельні маніфестації з гаслами </span>на ЇЇ підтримку. Невдовзі було зібрано понад мільйон підписів.</span></span><span><span>Схвалену чартистським конвентом (з'їздом) у Лондоні петицію було вручено парламентові у липні 1839 </span>p., але той відхилив її більшістю голосів.</span><span>Влітку 1840 р. утворилася Національна чартистська асоціація </span><span>(власне, політична партія), яку очолив В. Ловетт. Незабаром у її лавах було близько 50 тис. членів. Складену чартистами другу петицію підписало понад 3 млн. осіб. Крім 6 вимог першої хартії, до другої долучили й "питання ножа та виделки", тобто матеріального становища робітників. Висувалися вимоги скасувати закон про бідняків, обмежити робочий день, підвищити оплату праці наймитів. Парламент відхилив і цю петицію. Не увінчалася успіхом і спроба організувати на підтримку хартії загальний страйк. Активність чартистів тимчасово спала.</span><span>Останнє піднесення чартистського руху припало на 1847- 1848 </span>pp<span>. </span><span>Під новою петицією було зібрано 5 млн. підписів. Але <span>вжиті урядом рішучі заходи зірвали цю акцію чартистів. Парламент знову відхилив петицію. Восени 1848 </span></span>p<span>.. </span><span>рух чартистів почав </span><span>занепадати і в 50-х </span>pp<span>. </span>XIX <span>ст. зійшов нанівець. прочитавши це можна написати причини та наслідки .ну принаймі я так думаю...</span>
Потому что, они были очень верны своему богу-Тенгри
Для руководства СССР ситуация в странах Центральной Европы имела, кроме чисто идеологической, свою геополитическую цену. Угроза военного конфликта в Европе воспринималась как вполне реальная, и особые опасения вызывала Западная Германия. С 1955 г. , со времени включения Федеративной республики Германии в НАТО, эти опасения усилились. Ответным шагом СССР стало создание в том же 1955 г. Варшавского договора, куда вошли СССР, ГДР, Польша, Чехословакия, Венгрия, Румыния и Албания. Это соглашение создавало законные основания для пребываения советских войск на территории этих государств.
Вряд ли Хрущев мог представить, что такое, казалось, внутреннее дело СССР, как осуждение ошибок Сталина, репрессий недавнего прошлого станет детонатором для антикоммунистических выступлений в ряде стран Центральной Европы. Брожение в странах "социалистического лагеря" началось практически сразу после смерти Сталина. Переоценки прошлого в Москве - "разоблачение" Берии, отставка Маленкова с поста председателя Совета Министров СССР - становились прецедентом для правящих элит в Восточной и Центральной Европе. Их интересы не были однородны, в руководстве этих стран существовали различные группы, соперничавшие в борьбе за власть и влияние, не брезговавшие в этом соперничестве "разыгрывать русскую карту", искать помощи и поддержки в ЦК КПСС, обвинять своих противников в политических ошибках и проступках. За обращениями к "пролетарскому интернационализму", "братской интернациональной помощью", в том числе и военной, могли скрываться вполне конкретные задачи борьбы за власть или ее сохранение.