А ви оголосіть краще, що мене вбито. Я сидітиму тут і носа нікуди не по-тикатиму.
— Аякже! А де труп? Ти мені трупа давай, а тоді сиди: хоч сто літ! А хто бачив, як тебе було переможено? Гадаєш, всі такі дурні? Я через тебе, гевала, ночей не сплю, вже третій день п'ю. Так і зіпсуюсь до дідькової мами. А що з дочкою буде? А з Люботином? В тебе що — патріотичні почуття притуплені?
— Та ні… але я ще такий молодий… не нажився ще… — Шкода. Але що робити?
— Так, це правда. Але я вже знаю, що зроблю. Я вийду на герць. Заради князя, заради його доньки і заради Люботина. Мого Люботина. Бо ж це і моя земля!
— Що ти говориш?! Ти повинен жити! Життя володаря не варте й одного рядка поета! Ти повинен писати!»
— Ну і що? Ваш батько не винен, що мусить брехати. Якби я був справжнім драконом, то й не треба б цієї кумедії.
— Або якби князь був князем… І я — сама собою… І всі люди — людьми… А не драконами. Ах, я знаю, що зроблю! Зараз вийду до них в оцій чистенькій сукні… Нехай побачать, що нема вже кого визволяти…
— …є лицарі і з‑за границі, розумієте? Ми в жодному випадку не повинні перед ними острамитися. Але й підтяти вас жоден з них не сміє. Цього ми до-зволити не можемо. Герой мусить бути свій. Так би мовити, для історії і для прикладу.
Сильний вибух було чутно всюди. земля ніби здригнулася, закричала від болю. Піднялася сильна пилюка, наче осінній туман. серед обломків, мотлоху та мертвих тіл, сидів на коні Богдан Хмельницький. його очі були сумні, в серці з'явилася біль.
— Перешукайте все, перерахуйте кожного загиблого!
— Всі чули!? не стійте, як вкопані!- якийсь козак підловив слова Хмельницького.
тіла козаків та ворогів складали біля містечка. Хмельницький хотів, щоб поховали кожного. найскладніше було тягати каменюки, пилюка ускладнювала роботу. один із козаків, його називали Копа, сидів на обломках церкви. він був слабким козаком, тому не міг домогти. завжди над ним знущалися, і зараз не обійшлося без цього.
— Та що ти, Копа, чи не їв зранку, що сили не маєш? - веселий гомін піднявся серед козаків. це їм повезло, що Хмельницький не чув.
вони вже майже збиралися йти, але Копа все ще сидів на обломках.
— Теж мені, силачі...- пробубнив хлопець та вже збирався йти, але почув чийсь кашель. — Чи чується меня, чи справді хтось кашляв?- він нахилився до обломків та прислухався, але нічого так и не почув. — Тю, хай тобі грець! вже з глузду з'їхав!
але у відповідь знову кашель. сильний, голосний, чоловічий кашель. Копа затих, а потім почав панічно розбирати каменюки, роздираючи свої руки.
—Живі!!! Тут є живі!!!
На крики Копи збіглися козаки та стали йому допомагати. під обломками лежав Антось, накривши собою Орисю. десь в глибині душі Хмельницького проявився промінь маленької радості. Антось постраждав більше, тому його довго виходили. дуже довго він пролежав без свідомості и марив, звав Орисю. дівчина, коли прийшла до себе, сиділа весь час біла Антось, годувала його і тримала за руку.
нарешті коли хлопець прийшов до себе, їх позвали до Хмельницького. нагородивши обоїх почесними званнями, він благословив їх. Орися стала героїнею, а Антосю дозволили залишитися з козаками. через деякий час вони зіграли гучне весілля, на якому був Хмельницький. на весіллі Антось висловив свою думку щодо об'єднання України, за й що отримав запрошення приймати участь у визвольній війні. пара оселилася в тихому селі, де незабаром у них народився синочок. Антось приймав участь у більшості битв, вдома його чекала Орися з діточками. Антось та Орися виховували своїх дітей гідно. Вони померли своєю смертю, в спокої та щасті. за їх сміливий вчинок бог нагородив їх довгим та щасливим життям.
ну, как то так) надеюсь, что помогла.
Ответ:новела називається "Я (Романтика)", і романтика тут з'являється не випадково, адже фанатизм породжується власне бажанням поліпшити життя людей, це бажання цілком романтичне. Але романтизм має і інший вимір, бо саме романтичне уявлення передбачає жертву заради поставленої мети. І людина, яка сповідує такі ідеї, закономірно може наважитися на будь-які жертви чи щодо �ебе, чи щодо інших людей, інакше й бути не може
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/5613989#readmore
Объяснение:
Ответ:
Объяснение:Алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від оточення, виділяється з натовпу.Шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. Але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого Степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору.Одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого.
Вакула-коваль – головний герой повісті, що відкриває другу частину “Вечорів”.В. закоханий у вередливу дочку багатого козака Корния Чуприни, чорнооку сімнадцятилітню Оксану. Та в кепкування вимагає добути для неї черевики(туфельки), які носить сама цариця, – інакше не вийде заміж за В.; коваль біжить з села з наміром ніколи в нього не повертатися – і випадково прихоплює мішок, в який його мати, сорокарічна відьма Солоха, сховала залицяльника-біса, коли нагрянули до неї інші кавалери. Повторивши сюжетний хід повести про св. Иоанне, архієпископові Новгородському, і св. Антонії Римлянине, В.умудряється осідлати біса і, погрожуючи тому хрестом, вирушає в Петербург. Змішавшись з натовпом запорожців, проникає в палац; випрошує у Катерини Великою царські черевики. Тим часом злякана Оксана устигає без пам’яті закохатися в коваля, даремно нею скривдженого і, може трапитися, втраченого назавжди. Черевики доставлені, але весілля відбулося б і без них.Від сцени до сцени тональність оповідання все м’якша, все глузливіша; образ “світового зла”, з яким належить упоратися ковалеві, все несерйозніше. Розв’язуючи мішок з бісом, В. задумливо вимовляє: “Тут, здається, я поклав струмент свій”; і насправді – нечистій силі належить послужити “струментом”
