нещодавно я йшовши по дорозі зустріла хлопчика який сидів на окраї дороги. То був Тарасик. Він боявся говорити але всежтаки коли я його спитала чому ти тут він відповів " Я загубився" тоді я зрозуміла що він маленький, беззахистний хлопчик. Тарасик любив гратися та багато багато малювати. коли під вечір я відводила його до дому він розплакався і спитав " ти і ще прийдеш гратися". Я зі слізьми на очах кивнула головою і пішла до дому
Квітень.<span>Квітів, квітів —
як море безкрає:
сині, білі, червоні цвітуть.
Першотравню весна вистеляє
дорогими прикрасами путь.
Віє вітер із теплого моря,
чайка струшує воду з крила...
Світлі дні, тихі ранки прозорі...
Квітень — місяць квіток і тепла.
</span>
“Не поет, у кого думки
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотії тонкі сіті…”
Отже, служіння літературі, поневоленому народові Леся Українка розуміла як участь у революційній боротьбі. На той час вона своїм життям, своєю невтомною працею показала, яким повинен бути народний митець. Тому в образі героя “Давньої казки” ми пізнаємо риси характеру самої Лесі Українки. Його шлях до народного поета – це шлях самої письменниці. Він (як і Леся Українка) зрозумів, що в суспільстві боротьба йде протягом віків, ще з того часу, як існують бідні й багаті. І лише тоді, коли ця боротьба скінчиться, “то скінчиться давня казка”…
На мою думку, людина, яка має талант та добре серце, може покращити життя всього народу.
Привіт однокласничку! Одужуй швидже. Ми всі за тобою сумуємо. Нам без тебе дуже сумно. Одужуй і приходь. Ми будемо дуже раді коли ти одужаєш від такої страшної хвороби.
я нашла эту информацию во время подготовки презентации. возможно, она тебе поможет.
Окрасою збірки "З вершин і низин" стали цикли сонетів ("Вільні сонети", "Тюремні сонети"), які приваблюють читача не тільки своєю класичною витонченою формою, а й високими ідеями добра й краси як вічних світлих категорій буття людини. Показовим у цьому плані є сонет "Сикстинська мадонна"(1881). Цей твір з'явився під враженням від споглядання геніальної картини Рафаеля "Сикстинська Мадонна". у сонеті звучить віра в непереможну силу високого мистецтва й владу його шедеврів над душами людей. Франко продовжує Шевченкову традицію возвеличення жінки-матері, він теж бачить її з немовлям на руках. Цією красою й ніжністю поет просто заворожений. Цей стан передано в сонеті за допомогою риторичних запитань, звертань і окликів.Лише безбожник не побачить крси Божої Матері - так емоційно стверджує ліричний герой.
Одні дослідники сприймають цей твір як вияв атеїзму молодого Франка-соціаліста. Інші вважають, що в сонеті заперечуються примітивні, наївні, суто людські уявлення про Бога, які поступово зживатимуться, натомість утверджується думка, що саме краса й доброта людини, предовсім жінки-матері, найперевонливіше засвідчує красу і доброту Того, хто її створив, - істинного Бога. Лише пізнаючи людину, вірячи в неї, можна пізнати Творця й вірити в Нього.