<span>На мою думку,він читав багато рицарських книг,які призвели його до такого стану що він не розумів реальний світ,не бачив що він звичайний гідяльго,він тільки бачив себе в образі рицаря,і весь світ "складається з рицарів"...(це моя думка,незнаю,можлтво прочитай і щось зміни)</span>
Андрей Платонов рассказывает о своем неизвестном цветке как о живом. Он страдает, думает, разговаривает. У него есть в жизни цель - жить, не смотря ни на что. И он - побеждает. Среди камней и глины - расцветает и своим благоуханием привлекает девочку Дашу. Мало того, благодаря ему дети благоустраивают пустырь, на который на следующий год превращается в цветущий уголок. Неизвестный цветок - настоящий герой!
Писатель употребляет фразы, которые никто и никогда не говорит о растении.
<em>"Он трудился день и ночь, чтобы жить и не умереть."</em>.
Трудятся люди, у которых есть руки и головы, но они часть суть отдыхают. Цветок трудился постоянно. Днем он поднимал листья навстречу ветру и на них оседали пылинки, служившие цветку пищей. Чтобы смочить пылинки, цветок всю ночь сторожил росу, опуская затем листья, чтобы собравшиеся капли попадали на корни.
Необычно звучит конец предложения. Мы говорим: трудился, чтобы жить, или:трудился, чтобы не умереть. Платонов употребляет ОБА глагола-синонима сразу. Это подчеркивает стремление цветка жить, и заставляет задуматься о двух сторонах понятия жизнь. "Не умереть" - поддерживать физическое существование. И "жить" - существовать сознательно, имея цель в этой жизни.
<em>"Он нуждался в этой жизни и превозмогая терпением свою боль от холода и усталости"</em>. "Нуждался в жизни" - люди обычно не говорят, т.к.не думают, зачем им жизнь. А у цветка была цель: расцвести и дать семена. А для этого ему нужна была жизнь. И боль от голода и усталости тоже не совсем обычное выражение. А цветку было больно, его мучения видны из разного цвета жилок и листьев.
<em>"Цветок, однако, не хотел жить печально"</em>. Здесь необычность в том, что трудности его жизни не зависели от его желания. Но он не считал печалиться. Уныние не было для него жизнью. И в самые трудные времена цветок просто дремал, но его корни не прекращали глодать камни и глину и выжидать момента возобновления ловли пылинок и собирания влаги и подготовки к цветению.
Леонід Глібов
?..................
Смотрел и читал несколько раз но разницы не заметил!!!
В основі нашої драми проблема становища жінки у тогочасному суспільстві, те сімейне, що не виставляється на показ. Як пише Вікіпедія «сучасники сприйняли драму як маніфест фемінізму». Дружина у нерівноправному становищі у сім’ї. Повністю у всьому залежить від чоловіка. За певні упущення в поведінці її можуть/мають право позбавити можливості виховувати дітей (не зовсім зрозумів, що саме тут автор мав на увазі – взагалі позбавити батьківських прав?).
Дружина банківського керівника колись позичила гроші для його ж лікування і йому пояснила, що вони походять від спадку її батька. Не пояснила, бо типу треба марку чоловікові допомогти підтримувати, в жодному випадку не поставити під сумнів його впевненість у собі, у своєму становищі, у тому що він найбільш впливова особа в сім’ї та оточенні. Ось таке. А тато насправді нічого не залишив. Так склалося, що ці гроші взято у тепер уже звільненого підлеглого чоловіка. В розпачі цей кар’єрист і не зовсім чиста людина «здає» екс-босу його дружину, оскільки в документі про позику та підробила підпис батька, який за правилами мав підтвердити факт позики (тобто навіть позику жінка не могла тоді самостійно взяти). Це дуже вже стисло про сюжет.
Коли ж ознайомимося із критикою чи описом твору, то зустрінемо переважно співчутливі тези щодо важкої долі головної героїні. Як на мене, то чогось такого рабовласницького я там не вздрів. Лише деяке зневажливо-поблажливе ставлення чоловіка до дружини та матері своїх дітей. Він і гроші виділяє їй на її дещо сумнівні прохання, і вислухає, коли та попросить, і навіть спонтанно ввечері потанцює вдома на її ж прохання. Остання сцена – з’ясування стосунків, чи не перша відверта розмова між ними і розірвання стосунків в односторонньому порядку (з ініціативи дружини) взагалі на користь чоловіка, який чогось до цього не зрозумів, не приділяв уваги, а тут уже й готовий на компроміси. Але з’ясовується, що пізно, незважаючи на трьох спільних дітей. Можливо у тодішній Норвегії це здавалося страшенною проблемою. Щойно на www.ukrlib.com.ua прочитав н
