РОЛЬ ДОРОСЛОГО В РОЗВИТКУ ДИТИНИ
У розвитку дитини провідна роль належить дорослим. Дитина є соціальною істотою. Потреба у співробітництві з дорослими виникає ще в ранньому дитинстві, коли дорослий цілком забезпечує усі життєві потреби дитини. Він вводить її у навколишній світ, задовольняє одну з головних потреб психічного розвитку — появу нових вражень, передає виховні функції спеціально організованим структурам (дитячий садок, школа, засоби масової інформації), порушує глибинні зв'язки дорослого світу і світу дітей, поглиблює розрив між ними.
У процесі взаємодії з дорослим формується особиста свідомість дитини. У дошкільному віці вона долає шлях від відокремлення себе від дорослого (“Я сам”) до відкриття свого внутрішнього життя, тісно пов'язаного із зовнішньою діяльністю.
У вихованні дитини дошкільного, молодшого шкільного віку особливу роль відіграє включення дорослого в картину розвитку дитини. Перехід від одного вікового етапу до іншого супроводжується зміною місця дорослого у цій картині:
— для немовляти дорослий є джерелом захищеності, позитивних емоцій, які безпосередньо передаються через турботу і ласку, обійми, голос мами;
— з 2,5 місяців дитина реагує на появу матері “комплексом пожвавлення”;
— для дитини раннього віку дорослий є джерелом практичних умінь і навичок. Наслідуючи їх, вона стає самостійною, незалежною від інших;
— дітям 4—5 років дорослий несе нові знання, пізнавальні враження, які втілюються у перші навчальні вміння;
— для старшого дошкільника цінність дорослого полягає у здатності брати участь у різноманітних соціальних зв'язках, орієнтуватися у міжлюдських стосунках, а відтак бути прикладом соціальної поведінки дитини, своєрідним “моральним еталоном”.
Російський психолог Даниїл Ельконін (1904—1984) довів, що для дошкільника образ дорослого є не образом іншої людини, а образом себе, своєї майбутності, втілення у собі “іншого”. З певного моменту розвитку дитина втілює в собі “дві людини” (Вона і Дорослий), і саме внутрішня взаємодія цих “двох людей” стимулює саморозвиток дитини.
Персоніфікований образ дорослого (батьків, педагогів) спонукає дитину робити як дорослий; бути як дорослий; уміти те, що дорослий; жити, як дорослий. При цьому дитині необхідний не просто дорослий, а значущий — такий, який своїми якостями і рисами демонструє не себе, а ідеї та помисли життя дитини.
Потреба в спілкуванні з дорослими розвивається протягом усього дошкільного дитинства. Як носій суспільно-історичного і культурного досвіду, а згодом — і моральний приклад, дорослий є авторитетом для дитини. Дошкільник оцінює свої вчинки, якості, прагне співпереживання і співучасті з дорослим, в усьому його наслідує. На такій взаємній довірі і будується справжнє виховання. Із цього приводу польський педагог Януш Корчак (1879—1942) зазначав, що вихователь, який не сковує, а звільняє, не ламає, а формує, не пригнічує, а підносить, не диктує, а вчить, не вимагає, а запитує, переживає разом з дитиною багато хвилин натхнення.
Від педагога, який прагне позитивно впливати на дитину, вимагається багато знань, творчості і терпіння. Вихователь має бути не лише вихованим, а й здатним до самовдосконалення. Для дошкільника важливим є особливий зв'язок саме з вихователем. І не лише тому, що у цьому віці дитина залежна від дорослого, а й тому, що в неї ще немає тривких і розвинутих взаємин з дітьми. Стосунки вихователя з дитиною, яка потребує уваги до себе, називають “малим інтимним колом спілкування” (О. Леонтьев). Не випадково з усього дитинства найяскравіші спогади залишаються про дошкільний період, коли дитина разом з дорослим освоювала простір дитинства.
Співзвучність суб'єктів виховання — особистості дитини і особистості педагога — є передумовою його ефективного впливу на розвиток дитини. За словами вітчизняного вченого Івана Беха, лише особистісно-орієнтоване виховання досягає розвивальної мети, оскільки воно спрямоване на усвідомлення вихованцем себе як особистості, на вільне і відповідальне самовираження. Вихователь дошкільного закладу неодмінно повинен здобути статус значущого дорослого, який є для дитини не лише близькою, а духовно близькою людиною. Це передбачає розуміння, прагнення і вміння вихователя зберігати і підтримувати самобутність дитинства, перетворення взаємин формальних (навчальний процес) на особистісні. При цьому важливо обрати оптимальні форми і методи виховання і навчання. Правильність виховання полягає у баченні можливостей вихованця: те, що на певний момент він може робити з допомогою дорослого, невдовзі робитиме самостійно. Виховання і навчання, орієнтуючись на “зону найближчого розвитку”, випереджають розвиток дитини і сприяють йому. Водночас слід враховувати закономірності психічного розвитку дитини, ставити перед нею посильні завдання.
5 сфинксов ПетербургаБелые ночи – время, когда вечерняя заря сходится с утренней и всю ночь длятся сумерки. Это время химер: в сумерки открывается щель между мирами. Сфинксы, сумеречные создания, - как раз для Петербурга, который теплеет и оживает в белые ночи. Официальное время белых ночей в Петербурге — с 11 июня по 2 июля. На самом деле этот период, конечно, длиннее: раньше до 16 июля даже не включали уличное освещение, оставляя петербуржцев наедине с естественным сумеречным светом. Белые ночи — время, когда вечерняя заря сходится с утренней и всю ночь длятся сумерки. Это не поэзия, а определение из энциклопедии и реальность короткого петербургского лета. Красиво, конечно, но не только.<span>Белые ночи — время беспокойное; отсутствие темноты и возбуждает, и изматывает. В сумерки, говорят мистики, открывается щель между мирами, так что это время химер. С химерами в Петербурге все в порядке: сфинксы, порождения то ли самой древнегреческой Химеры, то ли матери ее Ехидны — такой же городской символ, как кораблик на шпиле Адмиралтейства. В разных точках мира стоит множество разных сфинксов, но парные изваяния на набережной, охраняющие спуск к воде, можно считать чисто петербургской композицией.</span>Происхождение сфинксов теряется в туманах времени. Греки адаптировали египетский «живой образ» силы и мудрости, превратив его в чудовище из первобытного хаоса — как теперь выражаются, «хтонь». Сфинкс у греков был, то есть была, женского пола. Хтонь охраняла дорогу в город Фивы, сбрасывая в пропасть всех, кто не мог разгадать ее загадку. Пока не бросилась туда сама, побежденная Эдипом. После Эдипа загадку сфинкса разгадывали и оккультисты, и масоны, и поэты, и психоаналитики. Лев с человеческим ликом символизирует силу и власть, темную природу и тайное знание, сознание над бездной бессознательного и все в таком духе. Сфинксы охраняли гробницы, то есть переход от жизни к смерти, от света к тьме. Сумеречные создания — как раз для города, который теплеет и оживает в белые ночи.
(о любви к Пензенском: С первых строк понимаешь, насколько поэт привязан к своему краю.
С любовью к малой родине. Предания и легенды Пензенской области. В копилку школьника. ... Когда мордва пришли сюда, то на Волге уже жил какой-то народ. ...Другие материалы в этой категории: « Поэзия Пензенского края. ... Категории раздела. В мире прекрасного. Все о здоровье и спорте.