Сповіщає [--о=о--о=о]- 8б., 10зв.
Я люблю весну!Вітер дмухає в обличя,сонечко посміхається кожен день.Я посміхаюся йому у відповідь,тому що мені подобається ця пора року!
Весна!Це бувчудовий весняній ранок...Змого вікна видно березу...її верхівку.На її гілочках бруньки.Дивлюся на небо,а там-ясно,місто розпускається.Небо розхмарюється.Снігу майже не залишилося.Сонечко світить...І лише де-неде пролітає легенький сніжок,малесенький,як пух.Мабуть це неможливо!
Але це небо,я дивлюся на нього і бачу....бачу мрію,літню мрію.Небо блакитнє,ледь-ледь у хмарах,каже мені:"Радій!Адже життя чудове!"Я підняла очі догори і посміхнулася.Люблю сонце,небо,весну,цей привітній ранок.Хочу,щоб сонечко світило завжди.Щоб блакитніло небо,а земля зеленіла,тому що це-весна.І тому вона мені так подобається.Адже це і є мої моменти щастя,які нажаль ми так рідко помічаємо.Дякую!
пане директор,колего Іване,Павле Кузьмичу, дорогий учителю,добродійко скибо,товарише Анатолію, Наталіє Ростиславно,друже Коваленко,добродію голове,пані Лесю
А чи знаєте ви, що таке мистецтво? Прочитавши цей твір, можливо, ви зрозумієте. Хочу почати свою розповідь з того, що жив на світі один творець. Звали його Федором Манайло. Народився він у тисяча дев'ятсот десятому році та помер у тисяча дев'ятсот сімдесят восьмому році. Федір побачив світ на Закарпатті. Він - народний художник України. Картини митця - це мальовнича візитна картка рідних Карпат з їхніми піднебесними вершинами, зі своєрідним укладом життя і побуту, звичаїв, фольклору. Але щось я вже відійшов від теми. Давайте краще у ваших уявах відображу одну з його картин. Вона має милозвучну назву "Золота осінь". На картині зображено осінній пейзаж. Десь перед лісом видніються будиночки, десь річечка протікає тоненьким струмочком. Вся земля вкрита золотим листям. Мабуть цар Мідас був би у захваті від такої кількості золота.Також ми бачимо на картині, що погода не дуже весела. Ось-ось розпочнеться дощик. На задньому плані митець відобразив гори Карпати. Художник використав такі кольори, в яких не зовсім зрозуміло настрій, який Федір Манайло хотів передати. Чи це весела картина, чи сумна... У нашої неньки України сила-силенна таких живописних куточків природи, один з яких ми бачимо на данному творінні митця.<span> Коли я дивлюсь на цю картину, мені дуже хочеться потрапити у це саме місце і насолодитись приємними враженнями від спілкування з природою.</span>
<span>Екологічні проблеми</span><span> завжди були актуальними, особливо в наш час, коли людина під постійним дахом міста, забуває, що є ще світ поза бетонними стінами. Шлях збереження природи я вбачаю в тому, що б кожна людина визначила для себе пріорітети. Наприклад, що вона хоче мати в майбутньому: таку ж ніжну і турботливу матінку-природу, яку ми звикли зустрічати в віршах і на картинах, і яка поступово відходить у минуле, чи страшне середовище для існування , яке горнеться все ближче, і топить все прекрасне в океані смітття і бруду - домівку, де не можливо буде з насолодою зробити ковток повітря чи навіть подивитись на чисті блакитні води річок. До того часу, як кожен з нас не визнає проблеми, боротьба не принесе бажаних результатів. Тому що який сенс в тому, що збереться купка активістів, позбирає сміття на певній території, а завтра вже аморальні особистості знову насмітять.Так, вибачте, ніяких сил не наберешся. Тому потрібно діяти більш глобально! Проводити заходи з масовим залученням людей і демонструвати всі ті перспективи нашої планети, що відбудуться через нашу небалості. Я вважаю, що це має подіяти. Хоча менталітет у людей різний... Та надія, як кажуть в народі, помирає останньою. Я вірю, що в серці кожного ще не погасла іскра любові до природи!</span>