Справжніми патріотами змальовані у творі козаки. Вони волелюбні, життєрадісні, сповнені почуттям обов’язку перед рідним народом. Їм притаманна лицарська честь та синівська любов до своєї Батьківщини. Вони виступають не в ролі мстивих людей, а захисниками мирного населення. Нищать лише татар-воїнів в битвах, а гінців від татар не зачіпають. Але на шлях нищення вони встають лише тому, що в них немає іншого вибору, грабіжництво і вбивства, які спричиняють непрохані гості, просто змушують козаків боронити своїх рідних та земляків від рабства і смерті. Запорожці гуманно ставляться до тих татар, яких взяли в полон, але вони не милують тих українців, які зрадили рідну землю і перейшли на бік загарбників.
Література дає нам колосальний, надзвичайно широкий і глибокий досвід життя. Вона робить людину інтелігентним, розвиває в ньому не тільки почуття краси, але
і розуміння - розуміння життя, всіх її складнощів, служить провідником в інші епохи і до інших народів, розкриває перед вами серця людей. Одним словом, робить вас мудрішими. Але все це дається лише тоді, коли ви читаєте, вникаючи в усі дрібниці. Бо найголовніше часто криється саме в дрібницях. А таке читання можливо лише тоді, коли ви читаєте із задоволенням, не тому, що той чи інший твір потрібно прочитати (за шкільною чи програмою або за велінням моди і марнославства), а тому, що воно вам подобається - ви відчули, що автору є що сказати, є чим з вами поділитися і він вміє це зробити. Якщо перший раз прочитали твір неуважно - читайте ще раз, втретє. У людини повинні бути улюблені твори, до яких він звертається неодноразово, які знає в деталях, про які може нагадати у відповідній обстановці оточуючим і цим підняти настрій, то розрядити обстановку (коли накопичується роздратування один проти одного), то посмішити, то просто висловити своє ставлення до того, що відбувся з вами або з ким-небудь іншим. «Безкорисливого» читання навчив мене у школі мій учитель літератури. Я навчався в роки, коли вчителі часто змушені були відсутні на уроках вони рили окопи під Ленінградом, то повинні були допомогти якій-небудь фабриці, то просто вболівали. Леонід Володимирович (так звали мого вчителя літератури) часто приходив у клас, коли інший вчитель був відсутній, невимушено сідав на учительський столик і, виймаючи з портфеля книжки, пропонував нам що-небудь почитати. Ми знали вже, як він вмів прочитати, як він умів пояснити прочитане, посміятися разом з нами, захопитися чимось, здивуватися мистецтву письменника і радіти майбутньому. Так ми прослухали багато місця з «Війни і миру», «Капітанської дочки», кілька оповідань Мопассана, билину про Солов'я Будимировиче, іншу билину про Добрині Микитичу, повість про Горе-Злосчастьє, байки Крилова, оди Державіна і багато, багато іншого. Я до сих пір люблю те, що слухав тоді в дитинстві. А вдома батько і мати любили читати вечорами. Читали для себе, а деякі вподобані місця читали і для нас. Читали Лєскова, Маміна-Сибіряка, історичні романи - все, що їм подобалося і що поступово починало подобатися і нам.
«Незацікавлене», але цікаве читання - ось що змушує любити літературу і що розширює кругозір людини.
Умійте читати не тільки для шкільних відповідей і не тільки тому, що ту чи іншу річ читають зараз все - вона модна. Умійте читати з цікавістю і не поспішаючи.
У землянці, де зібралось приблизно 30 чоловік Іван Добробут питає капітіна Петра Колодуба про його «внутрішній секрет». Петро відповідає, що його змінив відступ через Десну, коли він познайомився зі старими дідами – рибаками. Вони відступали вже декілька днів і були останніми хто мав перейти через Десну. Переправити їх мали два діди-рибалки Савко і Платон. Всю дорогу діди між собою обговорювали відступаючих, що вони мали нову форму та не були справжніми солдатами, адже відступали. Діди казали, що справжні солдати мають захищати свій край і людей, а не тікати від смерті, так як кому судилося померти, то смерть його кругом наздожене.
На заперечення Троянди Платон відказав йому, що в того мала душа, якщо страх більший ніж ненависть до ворога. Дід Платон на прощання сказав Колодубу, що не тими вони сповнені емоціями, що в них має бути не жаль та скорбота, а ненависть до ворога і презирство до смерті, адже перемагають горді, а не жалісливі. Саме ці слова змінили Петра і зробили тим, ким він зараз став. Тепер у Петра є тільки бажання після війни побачили діда Платона, та Іван Добробут сказав, що цьому вже не бути. Коли всі відступаючі пішли, німці сказали перевести їх також через Десну, і коли вони вже були посеред річки, діди попросили один у одного пробачення і втопили німців, себе і човни. Вижив лиши один Іван Добробут – він був онуком діда Савки. Петро, а з ним і інші солдати встали, преклонили коліна і мовили: «Готові на будь-який огонь!»
<span> </span>Кожна епоха творила свій образ Т. Г. Шевченка. І хотіла його словами говорити від імені народу про себе. Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, нами світосприймання, наше минуле, нашу надію на майбутнє.<span> Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух, пам’ять.
</span>I образ, i стиль зображення Шевченко запозичує у народної пiснi, пiдкреслюючи народнiсть Залiзняка, який:
<span>I воює, i гарцює </span>
<span>З усiєї сили. </span>
<span> Залiзняк змальовується як цiлiсна особистiсть, що живе лише однiєю метою, проте це не заважає йому спiвчувати простим людям (наприклад Яремi) i взагалi бути близьким до них, за що гайдамаки називають його «батьком». Вiн вмiє не лише битися, а й вчасно пiдбадьорити гайдамакiв, пiдтримати їхнiй бойовий дух. Його образ – образ улюбленця народу, «громади в сiряках». Ярема, виведений в поемi саме як представник цього народу, символiчно стає Залiзняковi за сина: </span>
<span>Придбав Максим собi сина </span>
<span>На всю Україну. </span>
<span>Хоч нерiдний син Ярема, </span>
<span>А щира дитина. </span>
<span> </span>
<span> Залізняк – ватажок повстання, патріот, улюбленець народних мас. Навіть запорожці, що не дуже довірливо ставляться до старшини, яка взяла участь у повстанні, шанують і уславлюють його: «У нас один старшина – батько Максим». Таким гайдамацьким батьком виступає Залізняк протягом усього повстання. Він виявляє високу мужність у бою, особистим прикладом запалює в душах повстанців іскру святого вогню, піднімає їх на боротьбу. Це щира душа, яка живе інтересами мас і кровно з ними зв’язана. Кобзар Волох співає про нього: </span>
<span>…Наш отаман, </span>
<span>Орел сизокрилий! </span>
<span>Нема в його ні оселі, </span>
<span>Ні саду, ні ставу. </span>
<span>Родиною йому були гайдамаки, найбільшим багатством – любов і повага товаришів: Залізняк – це втілення народного гніву проти панів, непримиренності, нещадності до ворогів. </span>
<span> </span>