Дерева цілий день вимітали небо своїми зеленими мітлами, і надвечір з-за хмар таки виглянуло сонце. Воно було велике і засоромлене. Гроза змила втому не лише з вродливої природи - я майже фізично відчував, як у грудях забрунькувала радість...
Я сів на лавку в скверику й усміхався деревам, сонцю, пошматованим хмарам і перехожим. Потім поруч зі мною сіла дівчина. Вона, теж радіючи всім єством, жадібно впивала очима красу надвечір'я...
- Чому ви посміхаєтесь?
Вона здивовано глянула на мене і відповіла:
- Хіба я знаю?
Ми сиділи і посміхалися всім і всьому, а я - трішечки - посміхався лише для неї, і вона - трішечки - посміхалася лише для мене. І нам було прекрасно і весело, і між нами не було нічого, крім німої щирості.
- Боже мій, до чого тепер безсоромна молодь! - зупинився біля нас перехожий, сповнений гніву. Це був такий дисонанс* у надвечірній радості, що різонув навіть мої немузикальні вуха. Але я посміхнувся йому й мовив:
- Це ви, мабуть, не про нас кажете...
- Ні, я кажу про вас! - перехожий аж тупнув ногою.
- Даруйте, але ми нічого не робимо.
- Хіба можна так зухвало показувати всьому світу своє щастя?
- У нас немає ніякого щастя, - посміхнулася йому дівчина. - У нас є тільки радість.
- І до того ж, у кожного своя, - докинув я.
- Ви ображаєте людей, ви своєю поведінкою наводите тінь на теперішню молодь, - вичитував нас перехожий.
- Хіба посмішка може когось образити або накинути тінь? - допитувався я, хоч і не сподівався ніякої відповіді.
Я знав, що він повчатиме нас, доки не зіпсує настрою і мені, і дівчині, і вечорові. А потім піде, задоволений собою так, ніби й справді утнув щось дуже гарне.
- Ну, чого ви сидите перед очима у всіх і шкірите зуби? - дощуль-пувався він. - Хіба для вас мало закутків?
- Чого це посмішки треба ховати по закутках?
- Бо треба поводитись пристойно.
- Ви, певне, думаєте, що ми... закохані? - раптом запитала дівчина.
- У всякому разі, якісь там фиглі-миглі між вами є, і не треба ними муляти очі порядним людям.
- Та ми навіть не знайомі! - засміялася дівчина.
Від несподіванки він ледве не став кам'яним монументом.
- Як? Ви навіть не знайомі? І ви сидите поруч і посміхаєтесь одне одному перед очима цілого міста?
Мені здавалося, що він репне від гніву. Він так заходився шпарувати нас банальностями, що навіть сонце спіткнулося і нахромилося на вістря тополі. Я хотів уже заткнути вуха і сторчма кинутися, куди влучу..
Як рідко ми замислюємося над звичними для нас речами. А буває, що їх значення для нас неможливо переоцінити. Наприклад, усім відомо, що вода – джерело життя. Але чому саме? Спробуємо розібратися. Якби не виняткове розташування Землі, завдяки якому дві треті нашої планети вкривають океани, ми би ніколи не з'явилися на цьому світі. За даними вчених, людина не може прожити без води й декількох днів без того, щоб серйозно не нашкодити своєму здоров'ю. І це не дивно, адже наше тіло складається з води на дві третини.<span>Вода повсюди навколо нас – у водоймах та підземних джерелах, у краплях дощу, листі та соковитої трави, овочах та фруктах. Вона наповнює життям усе на землі. Без води неможливо виростити врожай та розводити свійських тварин. Тому наші давні предки селилися біля водоймі, копали колодязі та завжди шанували дощ, навіть приносили жертви богам у часи засухи, щоб його викликати. </span>Зараз питна вода доступна нам у будь-яку хвилину, навіть із дому не треба виходити. Ми в будь-який час можемо зварити каву, попрати, помитися, прибратися… Можливо, через це ми й не усвідомлюємо її цінність. І тому не сприймаємо як особисту справу те, що зараз воду забруднюють заводи і фабрики, скидаючи хімікати у водойми та ґрунт. Ми не звикли економити воду – можемо відкрити кран й вилити значно води більше, ніж нам потрібно. А якби ми жили десь у Африці, де людям доводиться щодня проходити декілька кілометрів до колодязя, щоб напоїти свою родину, наше ставлення до споживання води змінилося би.<span>Тож я вважаю, що варто розуміти, що така просто і звична речовина як вода – насправді скарб, якому ми завдячуємо існуванням. Тому треба берегти її, хоча б з егоїстичних міркувань! Це, звичайно, жарт, але в кожному з них, як кажуть, є частина правди.</span>
До найпоширеніших видів змагань в Ольвії належали
стрибки. П’ятиборці стрибали з місця – з так званого „батера”. Вони змагалися
під акомпанемент флейти. Місце для стрибків мало назву „скамма”. „Скамма” була
вузькою, наповненою морським піском, ямою,тому вони стрибали, тримаючи у руках
спеціальні ваги. Ці ваги нагадували кам’яні чи металеві гантелі. Ваги сприяли
динаміці стрибка.<span>
Змагання із стрибків проводилися і в причорноморських
колоніях. Про змагання свідчать неабиякі археологічні знахідки. В археологічних
знахідках повідомляється про переможців, які перемогли в бігу і стрибках. (З
журналу.)</span>
<span> Частка не з усіма займенниками пишеться окремо (за винятком неабиякий, неабихто, неабищо).</span>
В осінню пору люди прямують до лісу на «тихе полювання». Їхня «зброя» - це кошики та відерця. Вони шукають гриби. Адже саме восени грибки непомітно виростають в шарі мокрого осіннього листя.Гриби треба вміти розрізняти, адже існують їстивні гриби та отруйні. Збирати все підряд заборонено, бо можна сильно отруїтися. Простіше за все розрізняти маслюки - вони неначе облиті маслом. Є ще в осінньому лісі також гарні білі гриби, руденькі лисички, тоненькі опеньки, маленькі рижики, біленькі грузді та зеленуваті сироїжки.Багато виростає восени грибів неїстівних, які до того ж маскуються під їстивні. Наприклад, бліда поганка дуже схожа під сироїжки, але у неї є характерні кільця та обгортки унизу ніжки.Всі гриби, хоч їстівні, хоч отруйні, покликані очищати ліс при підготовці до зими. Тому гриби треба зрізати акуратно ножичком, а не висмикувати з коренем. Якщо висмикнути гриб, то в землі не залишиться грибниці. Це означає, що гриб не виросте знову. Отже, коли наступного разу прийдеш до лісу, грибів буде вже менше. А шкоди природі робити не треба, тому що люди в лісі знаходяться у неї в гостях.Небезпечно збирати дуже старі або червиві гриби. Ще не варто зрізати маслюки в тих місцях, де може бути радіація.<span>Найкрасивіший гриб в осінньому лісі – мухомор. Він вбраний, неначе на парад. Мухомор має червоний капелюшок з білими крапками. Цей гриб сильно отруйний. Я десь чув, що є такі хитруни по селах, які примудряються за особливим рецептом виварювати мухомори. І потім їдять їх! Але я не дуже в таке вірю,тому нікому не раджу робити експериментів з грибами.</span>
Я вважаю, річ не в модних річах, а в тому, що, маючи все це, ми не втратили здатності співпереживати іншим людям, бути чесними, вміти дружити, не зраджувати товаришів, допомогати іншим та домагатися поставленої мети своєю працею.Завжди будуть сучасними доброта і порядність.